Але всі вчені сходяться на тому, що суспільство є система. Тому так успішно застосовується теорія систем до суспільства: вона майже або зовсім не враховує, що особливим елементом суспільства як системи є людина, як істота розумна, свідома, творча, наділена свободою волі.

Спочатку проаналізуємо суспільство з точки зору системного підходу. Сьогодні розробляються і використовуються комп’ютерні інформаційно-аналітичні технології, виникла комп’ютерна соціологія, яка вимагає конструктивності визначення в соціології, що означає можливість практичної реалізації даного визначення за допомогою якої-небудь мови програмування і використання її в реально функціонуючій комп’ютерній системі. Сучасні визначення “суспільство” вважаються недосить конструктивними, оскільки не дозволяють розробити адекватно функціонуючу комп’ютерну систему, яка описує суспільство.

Російський філософ і соціолог Давидов Андрій Олександрович так аналізує суспільство, виходячи із системного підходу: “Спостереження показують, що суспільство належить до типу так званих нуклеарних систем, в яких існує координаційний центр і нелінійна узгодженість функціонування підсистем і елементів. Емпіричні дослідження автора показують, що суспільство функціонує в специфічному системному стані “Intermedity” (стан проміжку), між порядком і хаосом, внаслідок чого для суспільства характерні властивості само організованої критичності і режим детермінованого хаосу”2. А чому суспільство тільки нуклеарна система? Вона є і складна система, і само розвиваюча, і самовідтворювана, і ієрархічна, і само регульована, і багаторівнева і т.д. Саме основне, що суспільство свідомо і не свідомо створене людьми. Люди як раз і випали із складових елементів системи суспільства у Давидова А. О. Автор сам відчуває цю прогалину, зізнаючись: “Однак помітного впливу на соціологію загальна теорія систем поки що не зробила. Традиційна критика системного підходу в соціології полягає в тому, що системний підхід нібито недостатньо враховує суб’єктивність творчу активність і свободу волі людини, зводячи її до пасивного “елементу” системи”3.

Система визначення суспільства Давидов А. дає таке: “Суспільство – це певний тип системи, який складається із різноманітних взаємозв’язаних

1. Давидов А. А. К вопросу об определении понятия “общество” – Социс, - 2004, - №2, - с.12.

2. Давидов А. А. К вопросу об определении понятия “общество” – Социс, - 2004, - №2, - с. 15.

3. давидов А. А. К вопросу об определении понятия “общество” – Социс, - 2004, - №2, -с. 14.

елементів і підсистем, властивостей і відношень, створених індивідами на основі механізму зворотного зв’язку, метою якого є реалізація екстремальних принципів в життєдіяльності індивідів за допомогою законів, що діють в певних межах”. Слово “певний” свідчить про невизначеність суспільства як системи. Виникає питання, чому в склад суспільства як системи входять тільки “елементи”, “підсистеми”, “властивості”, “відношення”? Можна б доводити ще “речі”, “явища”, “рівні”, “процеси”, “механізми”, “капітали”, “тенденції”, “суспільне буття”, “суспільна свідомість”, “продуктивні сили”, “суспільні відносини”, “суспільне виробництво”, “умови”, “об’єктивні обставини”, “суб’єктивні обставини”, “праця”, “діяльність”, “соціальна стратифікація”, “наука”, “техніка”, “технологія” і т. д.

Чому суспільство створюється тільки на основі механізму зворотного зв’язку? Суспільство не може виникнути і без діяльності, праці, творчості людей, матеріального виробництва, моральних правил і т. д.

“Само організовану критичність”, яку Давидов А. відкрив емпіричним дослідженням він пояснює так: “Властивість само організованої критичності проявляється, зокрема, в тому, що незначний вплив яких-небудь внутрішніх і (або) зовнішніх факторів може привести до реакції лавиноподібного типу, яка може вплинути на всі елементи і підсистеми суспільства”1. Але суспільство складається із людей, розумних істот і намагається попередити такий лавиноподібний розвиток подій, не дати йому проявитись.

Кожну кризу людство долає, всі шкідливі процеси ліквідує. Щодо режиму детермінованого хаосу, який теж відкритий емпіричним дослідженням, то автор пише: “для режиму детермінованого хаосу характерна нестаціонарна структура динаміки, наявність глобальної квазіперіодичності в динаміці, фрактальність (самоподібність) локальних

фрагментів динаміки на різних часових масштабах і т.д.”1. На соціально-гуманітарній мові це означає, що в суспільстві здійснюються нестійкі структурні рухи, зміни (“нестаціонарна структура динаміки”) і несправжня, позірна, фальшива періодичність (“квазіперіодичність”). Взагалі суспільство більше схиляється до порядку, а не до хаосу, до справжньої періодичності, до стійкості, сталості. Відома концепція сталого розвитку суспільства, що сформувалась в останні десятиліття ХХ ст. означає керований, регульований, збалансований, гармонізований, оптимізований розвиток всіх сфер суспільного поняття. Саме людина повинна свідомо його забезпечувати. Вона є основним ресурсом суспільного розвитку, яка проводить в дію всі інші види ресурсів2.

В історії соціальної філософії суспільство розумілось по-різному. Суспільство і людина взаємопов’язані. Тому мислителі Нового часу клали в основу суспільства природний стан індивідів з їх природними потребами, бажаннями, інстинктами. Характер відносин людей зображався або як егоїстичний, агресивний з постійною боротьбою всіх проти всіх, як у Т. Гоббса, або співіснування людей, що не знають зла (Руссо). Життя змушує людей об’єднуватись, погоджуватись, порозумітись. Це і є основою виникнення суспільства. На цій основі виникли концепції держави як продукту договору індивідів, антропологічні. Суспільного договору теорія – вчення 17-18 ст. про походження і сутність держави, за яким держава виникла внаслідок договору між людьми, що до цього перебували в “природному стані” (“війни всіх проти всіх”), як цей стан назвав Т. Гоббс.

1. Давидов А. А. К вопросу об определении понятия “общество”, - Социс, - 2004, - №2, - с. 15.

2. Див: Семенюк Е. П. Філософські засади сталого розвитку. – Львів. – 2002.

Провідною в цій теорії були ідея про народний суверенітет держави, за якою саме народ є носієм і джерелом влади в суспільстві. В кінцевому результаті ця теорія джерело виникнення влади і держави в людському розумі.

Антропологічні концепції визнавали привиненим суспільством лише