Складні саморовиваючі системи вимагають нових категорій. Старі категорії (частини, ціле, простір, час, причина і наслідок і т.д.) наповнюються новим смислом. “При формуванні нових рівнів організації проходить перебудова попередньої цілісності, поява нових параметрів порядку. Інакше кажучи, необхідно, але недостатньо зафіксувати наявність системної якості цілого, а слід доповнити це розуміння ідеєю зміни видів системної цілісності по мірі розвитку системи”1. В таких системах з’являється нове розуміння речі і процесів взаємодії. Річ (система) з’являється як само регульований процес. В таких системах нові речі виникають як результат взаємодій. Річ-система з’являється як процес постійного обміну речовиною, енергією, інформацією з зовнішнім середовищем, як інваріант у всіх варіаціях взаємодій. Ускладнення системи зв’язано з появою нових рівнів організації, як процес переходу від одного типу саморегуляції до іншого, як зміна одного варіанта іншим.

Цільова причинність як характеристика саморегуляції і відтворення системи, доповнюється ідеєю спрямованості розвитку. Але ця спрямованість не є фатальною. Діє кільцева причинність. Змінюється внутрішній простір-час.

Як і кожна система, суспільство проявляє стійкість, тобто здатність до саморегуляції. Внутрішні конфлікти, обурення в суспільстві викликають в ньому процеси, спрямовані на погашення їх, ліквідацію і відновлення рівноваги. Для такої регуляції потрібні зворотні зв’язки; влада, держави повинні мати достатньо розвинуті канали отримання зворотної інформації, об’єктивної інформації про те, що робиться в суспільстві, яка реакція людей на ті чи інші заходи уряду, функції державних установ. Чим демократичніше суспільство, чим більше прав і свобод мають громадяни, тим більш правдивіше надходить до правителів зворотна інформація про стан справ в суспільстві, тим воно більш стає стійкішим, захищеним від соціальних вибухів, революцій, переворотів. Оптимальна життєздатність суспільства є її соціальною нормою.

Як системі суспільство характерно його ієрархічна структура: поділ керівництва, суспільних сфер на вищі та нижчі, визначувальні та визначувані. В такій системі характеристики цілого незвідні до властивостей

1. Степин. В. С. Саморазвивающиеся системы и постнеклассическая рациональность. – Вопросы философии, 2003, - №8. с.7.

складових частин. Зміна різних рівнів суспільної системи мають різний часовий масштаб і для суспільства в цілому вони проходять повільно і часто дискретно, на нижчих рівнях – швидко і неперервно. Відношення між цілим не є лінійними. Неперервне оновлення сфер нищого рівня до певного часу не змінює основ організації цілого. Частина, елемент вписані в симетрію цілого і підпорядковані їй (ціле виникає раніше своїх частин як зробив висновок Аристотель).

Життєві шляхи громадян суспільства не передбачувані, але цей видимий хаос лежить в основі цілісних характеристик соціалізму – його структура мови, культури, менталітету. Ці структури щодо конкретної людини уявляються як незмінними, вічними.

Світовідчуття особистості складається на основі двох реальностей: 1) світ безпосереднього життєвого досвіду, де домінує лінійна причинність іде результати дій передбачувані; 2) світ деяких загальних законів, які діють нібито незалежно від волі і свідомості індивідуумів. Життєвий досвід кожної людини підказує, що суспільне та індивідуальне життя якимось чином регулюється цими законами, хоча масштаб цих може бути інший, ніж людський вік. Але і навіть в масштабах тривалості людського життя “чорна” смуга в житті змінюється на “білу” смугу. Зло і несправедливість мають свою міру росту. Суспільство повертається до свого нормального стану шляхом революцій, переворотів, реформ, зміни керівництва. Здається, ніби індивідуальним та суспільним життям керує якась вища розумна сила. Системний характер законів, що регулює суспільство, світ, Всесвіт сприймається як незрима присутність вищої сили (Бог, Універсам, світовий розум). Звідси і бере початок мораль, перші моральні правила.

Регулятивні процеси взагалі і ті, що виникають на сигнали про порушення рівноваги заторкують всі рівні системи. Але оскільки поведінка громадян щодо суспільства в цілому контролюється лише статистично і оцінюється тільки по сумарному результату, кожний окремий індивід здавалось би має необмежену свободу поведінки. Тобто кожен окремий громадянин може, на перший погляд, вчинити як завгодно без відсутних наслідків для цілого суспільства. Але це справедливо тільки до певної межі: не всі члени суспільства можуть бути, скажімо, злодіями і злочинцями. Регуляція суспільства не допускає досягнення такої небезпечної межі. Системні обмеження хоча мають опосередкований характер, але впливають на людину, її особистий досвід. В кожній підсистемі суспільства складається своя оптимальна модель взаємодії поведінки членів. Однотипні регулятивні сигнали доходять до індивідуума з різних ієрархічних рівнів суспільства, що оформляється в деякі універсальні обмеження і в кінцевому – в моральні норми. Ніхто довго не може ігнорувати вимоги цілої системи, правила моралі. Відхилення від норми з часом відрегулюється до норми. Моральні правила є вираз регулятивних реакцій суспільства, що забезпечують його стійкість, самовідтворення. Формується суспільний обов’язок. Внутрішні заборони. Моральні цінності, яких дотримуються члени суспільства є породження певного типу регуляції усвідомленим почуттям обов’язку, внутрішнім імперативом. Зовнішнє стає внутрішнім. Життєздатність суспільства ґрунтується на саморегуляції, механізмами якої є загально або в’язкові норми між особистісних відносин. Ці загальнообов’язкові норми є життєво необхідні для суспільства.

Отже, моральні норми є продуктами системної революції. Тому моральне оздоровлення суспільства повинно починатись із зміни системних характеристик, тобто на рівні управління суспільством як цілим. Правильне політичне керівництво активізує моральні почуття, породжує потенціал оптимізму, віру в добро і справедливість. Зростання ролі морального начала у відносинах між людьми покращує психологічний комфорт, психологічне здоров’я, гармонійність світовідчуття, ефективне функціонування суспільства, знищує організаційні енергозатрати.

1.3. Основні типи суспільств.

Суспільство розвиваючись проходить різні стадії. Розрізняють традиційне суспільство, індустріальне, постіндустріальне (інформаційне).

Традиційне суспільство. Традиційне суспільство відтворює себе на основі традиції. Джерело легітимації –