Сучасне розвинуте суспільство вийшло за першопочаткові вузькі географічні рамки і набуло глобального масштабу, спирається на власні специфічні ресурси і механізми функціонування.

Принципове значення має розвиток транснаціональних корпорацій (ТНК). В них зосереджується економічна могутність і політична влада. Сталися зміни у світовому інституціональному середовищі і з’явилася система глобальних інститутів, які забезпечують стабільне функціонування економічних інститутів. Функціонування таких інститутів спирається в основному на мережі, а не на ієрархічно організовані структури.

Передумовою глобальної економіки, системи інститутів що забезпечують її стабільне функціонування, стали глибокі соціокультурні зрушення, поява загальнолюдських цінностей і норм. Поширення цих цінностей, норм, стереотипів стало можливим в результаті якісно нової системи комунікації. Ця система цінностей переважно спочатку втілюється в транснаціональній еліті, які орієнтується на глобальну систему цінностей і норм.

Глобальна культура спирається на цінності і норми масової культури, абсолютизує Захід як культурний еталон, апелює до вестернізованих культурних взірців. Масова культура є медіатором між глобальною культурою еліти і традиційною культурою.

Глобальна система інститутів веде до нового етапу світового господарства, світового порядку, сприяє росту ефективності світової економіки.

Мірою вкладу нового світового соціального порядку у ефективність світової економіки є розмір глобального соціального капіталу. Довіра – умова функціонування соціального капіталу. Рівень довіри прямо пропорціональний розмірам соціального капіталу. В розвинутому сучасному суспільстві долар як світова валюта здійснює функцію відтворення довіри до всієї світової системи господарства.

Гальмує розвиток суспільства, коли його стійкою ознакою є свавілля керівників, однобічні обов'язок низів щодо верхів, закони “приказного права”, негативний відбір людей для керівництва. Падає приріст ВВП, коли існує недовклад в людину, відсутність реальних економічних стимулів, мілітаризація економіки.

А лібералізація, приватизація збільшують гнучкість і мобільність основних факторів виробництва, стимулюють виникнення і поширення праці і капіталозбереження.

Суспільство розвивається швидше, коли існує дієздатна держава, що спирається на активне громадянське суспільство, коли об’єднанні в одному напрямі всі класи, групи людей, підтримується атмосфера прибутково-орієнтованої творчої конкуренції. Коли утверджується правовий порядок, зменшені податки, підтримується розвиток сучасних комунікацій, економічної і соціальної інфраструктури, проводиться відповідальна і передбачувана політика. Сьогодні також треба розвивати “нову економіку”, тобто економіку, що базується на інтелектуальні ресурси.

Щораз більшу роль в сучасному суспільстві грає актор, гравець, вольовий інтелектуальний акт, за допомогою якого створюються нові інститути, використовуються різні капітали (культурний, людський, організаціний і т. д.). Насильство уступає місце довірі, навички – компетентності, безкінечність – обмеженню.

В інформаційному суспільстві виникають віртуальні спільноти як нова форма соціальної організації. Е. Кастельє визначає віртуальні спільноти як “електричну мережу інтерактивних комунікацій, що організується самостійно і об’єднується навколо загальних інтересів або цінностей, хоч іноді комунікація стає самоціллю... Такі спільноти можуть бути відносно формалізовані, як у випадку з конференціями або спонтанно формуватися соціальними мережами, які приєднуються до комп’ютерних мереж, щоб отримувати повідомлення у обраній структурі часу”11 Кастелье Э. Информационная эпоха: экономика, общество и культура. – Перев. с англ. – М. – 2000, - С. 343..

Віртуальні спільноти є системами соціальної взаємодії. Як і в кожній соціальній взаємодії, за Т. Парсонсом, у них присутні:

множини одиниць, що взаємодіють;

множина правил, культурних кодів, що організовують взаємодію;

система взаємодії (обмін повідомленнями через формули, електронні листи, конференції, обговорення);

середовище, в якому відбувається регулярний обмін (мережа Інтернет).

2.3. Гуманізація в суспільстві та світі як закономірність розвитку.

Загальнолюдською справою, загальнолюдською цінністю є втілення в життя гуманістичних установок, положень, принципів, концепцій, теорій. Реальністю вже стали “соціальні держави”, “держави загального добробуту”, “інститути соціального добробуту”.

Соціальна держава – устрій, що створюється на основі правових інститутів свободи і власності. Соціальна держава на відміну від адміністративної та ліберальної турботливо ставиться до громадян. Це держава соціальних виплат і соціального розподілу. В соціальній державі централізованим чином регулюються й упорядковується турботливе ставлення до громадян у всіх життєвих ситуаціях.

Реальна соціальна справедливість – сутність соціальної держави. Досягнення соціального добробуту – мета соціальної держави. Соціальний добробут досягається комплексом організованих дій добродійних і державних установ. Зусилля спрямовуються на вирішення соціальних проблем, поліпшення життя окремих людей, прошарків і всього суспільства.

Змістом соціальних програм є діяльність по догляду за дітьми, догляду за хворими, допомога національним меншинам, ветеранам війни, медична і юридична допомога біднякам.

Інститути соціального добробуту містять програми соціального обслуговування (суспільна допомога, виховання дітей, умовні звільнення й взяття на поруки), сервісне обслуговування (планування сім’ї, медичне, гуманітарне обслуговування).

Робота по соціальному добробуту запобігає виникненню соціальних проблем, вирішенню або пом'якшенню вже існуючих, забезпечує нормальне життя людини.

Поки що діяльність по соціальному добробуту є “залишковою”, тобто діяльність термінова, що стосується надзвичайної ситуації. Принцип залишковості, короткостроковість “милосердя для невдах” повинні перейти у постійність, для всіх у всі періоди життя. Адже провина в неправильному житті, в соціальних невдачах, травмах криється не тільки і індивідуумі, але і в суспільстві. Наркоманія, алкоголізм, лінощі – результат не тільки індивідуальної хвороби, але й соціальної. В таких випадках людина, очевидно, не знайшла способу самореалізації.

Сьогодні 1,5 млрд. чол. бідні, живуть на один долар в день. Бідність – загальнолюдська проблема, але не вічна.

Бідність загрозлива для суспільства, вона може зруйнувати суспільну злагоду. Розуміючи це, в стародавньому Римі хліб продавали за зниженими цінами і навіть отримували безкоштовно. За імператора Августа безкоштовно отримували хліб 200 тис. чоловік. Така політика захисту бідних давала можливість вижити найбіднішим, попереджала голодні бунт, непокорі влади.

В сучасну епоху лише соціальна держава найбільш плідно бореться з бідністю. Поняття “соціальна держава” з’явилось у першій половині ХІХ ст. Конституційне закріплення це поняття дістало після Другої світової війни в таких країнах Європи