Неправильно розуміти природу людини тільки біологічно, генетично. А саме так розуміє її професор когнітивних наук С. Пінкер і знаменитий вчений в галузі соціально-гуманітарних наук Ф. Фукуяма. С. Пінкер пише: “ Я охарактеризував би природу людини як сукупність емоцій, мотивів і когнітивних здібностей, які є спільними для всіх індивідів з нормальною нервовою системою”22 Цит. За Юдин Б.Т. О человеке, его природе и его будущем. – Вопросы философии, - 2004. - №2, - с.20. Тобто природа людини – психобіологічна. Ф. Фукуяма заявляє: “природа людини – це сума поведінки і типових видових характеристик, обумовлених генетичними, а не факторами середовища33 Там само”. Людина – біопсихосоціокультурна істота. ЇЇ природу не можна обмежити тільки біологічно і психологічно. Не від природи людина зла, жадібна, заздрісна, милосердна, добра, співчутлива, тощо а від того як живе, де живе, з ким живе, в якому суспільстві, в якій культурі формується, в яку епоху виросла. Фактори середовища (суспільно-людські, культурні) є її природнім оточенням і вони теж визначають її природу.

Людина – продукт спадковості, оточуючого середовища і самої себе. Вона творить саму себе, самовиховується, самовдосконалюється, самоактуалізується. Гени не з’являються нізвідки, вони відбиток зовнішнього, середовищного. Фрейд відкрив в людині інстинкти життя і смерті. Ці основні вихідні інстинкти – результат боротьби будь-якої живої істоти (а не тільки людини) за життя. Зло у людини виникає, коли загрожують її життю, звужують її життєвий простір, не дають можливості розмножуватись, зменшують повноту життя, скорочують час життя. Жива істота існує в постійній боротьбі за їжу, територію (простір), продовження існування (час).

З ростом матеріального добробуту у світі поширюється і утверджується демократизація та гуманізація суспільного життя. Людський розум, звичка, (а це другий розум) жити мирно, спокійно у злагоді переможе зло. Незадоволення потреб викликають негативні якості – почуття у людини, їх задоволення – позитивні. Людина має великі внутрішні можливості для соціального росту і розвитку, для зміни свого життя.

Зовнішній світ не прямо, не безпосередньо спонукає людину до певних почуттів, думок, дій, а через його суб’єктивне сприйняття, суб’єктивну інтерпретацію світу і самого себе, тобто через концепцію Я – про світ, Я – про себе, Я – для інших, Я – для себе.

Поведінка, вчинки людей не є повністю визначені ані об’єктивно, ані суб’єктивно. Завжди залишається простір і час для свободи волі.

Конструювати можна не тільки суспільство, але і людину. Точніше конструювання суспільства викличе зміни людини, конструювання людини вимагає змін в суспільстві.

Розділ І. Суспільство, його типи і розвиток.

1.1. Суспільство як цілісна система життєдіяльності людей.

Суспільство є історичною формою спільного проживання людей. Основним способом існування суспільства є виробництво матеріальних благ, засобів до життя, створення елементів культури, цивілізації, формування моральних правил, релігійних обрядів, ритуалів, церемоній.

Суспільство – історично конкретний тип способу виробництва, способу життя, суспільних відносин. Кожне суспільство розвивається на основі комплексу економічних, політичних, культурних, ідеологічних інститутів. Скелетом суспільства є соціальні інститути.

Суспільство – саморозвиваюча, самовідтворювана, самоконтрольована система життєдіяльності людей, спільнот, різних взаємопов’язаних матеріалізованих утворень, ідей, смислів, вчень, вірувань. Матеріалізованими утвореннями є різні типи організацій, установ, соціальних інститутів. Суспільство – складова матеріального та духовного.

Розрізняють ще поняття “уклад” і “суспільний лад”.

Уклад – система суспільних відносин в рамках конкретного типу господарсько-економічної діяльності людини. Виділяють такі уклади – селянсько-споживчий (самозабезпечення на грані виживання), селянсько-товарний, підприємницько-товарний. Ці уклади різняться орієнтацією і результатами діяльності господарюючих суб’єктів. На трансформацію укладів впливають зміни в системі виробництва, в технології, відношеннях власності, дія влади.

Уклад ще розуміють як систему виробничих відносин певного типу, що утворює певну суспільну форму виробництва. Суспільство може включати кілька укладів. Але один уклад є панівним. В радянській Росії у 20-х роках ХХст. були такі уклади: патріархальне селянське господарство, дрібне товарне виробництво, державний капіталізм. Суспільний лад – система державно-економічного і суспільного влаштування. Суспільний лад складається із таких компонентів: 1) панівна ідеологія і релігія, які зв’язують суспільство; 2) організація влади і організація останньою соціально-економічних відносин; 3) структура економіки, її організація і типи виробництва.

В соціології користуються поняттям “суспільство”, запозичене із соціальної філософії і базується на її онтологічних і гносеологічних принципах. Внаслідок цього багато визначень поняття “суспільство” виступають як деякий якісний “ярличок”, мало придатний для емпіричного вивчення”11 Давыдов А. А. К вопросу об определении понятия “общество” – Социс, - 2004, - №2, - с.12.. У свою чергу соціальна філософія запозичує окремі поняття із соціології, яка розвивається швидше завдяки можливостям емпіричних досліджень. Більше того, сьогодні соціальна філософія не може далі розвиватись не базуючись на соціології, яка ввела і постійно вводить нові поняття, що стосуються суспільства. Наприклад “соціальна зміна”, “соціальність”, “неправові соціальні практики”, “соціальна травма”, “людський капітал”, “соціальний капітал” і т.д.

Але всі вчені сходяться на тому, що суспільство є система. Тому так успішно застосовується теорія систем до суспільства, але яка майже або зовсім не враховує, що особливим елементом суспільства як системи є