У 1988-1989 роках плани закупок виконувались на 2/3. Ціни на нафту впали, СРСР щораз більш позичав гроші за кордоном. М.Горбачов змушений був постійно йти на уступки Заходу. А в країні зростали чисельність буржуазії. Мільйони людей прагнули легалізувати свою економічну діяльність і незаконно нажите багатство, пристати до спекулятивної торгівлі. Держава не охороняла багатство тіньової буржуазії і це наймала охоронців шукати захисту в кримінальних угрупуваннях. Звідси зв’язок бізнесу і криміналу, рекет. Дефіцит товарів, невміння керувати економікою, злидні одних і багатство інших викликали масове невдоволення. Влада втрачала авторитет, довіру народу, розкладалась, падала вниз і ніхто не хотів їй помогти, підняти. Та й не знали яким чином це зробити. Перебудова Горбачова вийшла із під контролю комуністів. Із послабленням СРСР зростали націоналістичні настрої в республіках. Криза в СРСР мали комплексний характер – економічний, політичний, соціальний, духовний.

Характеристику будівництва соціалізму і капіталізму в Росії, методи, якими вони будувались і результати тих досягнень дає російський філософ Федотова В. Вона пише: “соціалізм будувався у нас як антикапіталізм, капіталізм – як анти соціалізм. Обоє вони не привели Росію до формування громадянської політичної культури. І той і той лад починав з руйнування минулої соціальності, а потім приходив до створення нової і закріпленню її за допомогою концепції влади, яка при соціалізмі повинна була підтримати зрівняльну практику, а при капіталізмі – практику нечесної наживи ... Перемогли ж при комунізмі люди заздрісні, що вимагали зрівнялівки, що раділи розкуркулюванню сусіда, висуваючи наверх сірих особистостей, підозрілих до таланту. Про лібералізм мріяли ті, що прагнули свободи. А перемогли жадібні, які прагнули в першу чергу достатку. Демократія легко уступала місце псевдоринку і збагачення небагатьох. Сьогодні ці невдачі висувають або антропологічне питання: що це за люди, що здатні спотворювати будь-які добрі наміри? Або питання інституціональне: які інститути не були створені для втілення задумів в їх першопочатковому вигляді і чи могли би вони бути взагалі створені такі інститути в умовах російської політичної культури”? Федотова В. Политический класс, население и територия. – Свободная мисль – ХХІ. – 2004. №2. – с.27.. Справа невдачі і людях і в соціальних інститутах, і в соціальних звичках, традиціях, які утруднювали розвиток громадянської політичної культури.

Соціалізм означає тотальне знищення привітної власності на засоби виробництва, усуспільнення (комунізація) їх переважно насильницьким чином (революційним), встановлення диктатури пролетаріату.

Соціалізм економічно програвав капіталізму із-за своєї тоталітарної державної системи. Економіки були занадто запланованими, регламентована. Рентабельність була низька. Люди не хотіли чесно працювати, відчуваючи, що соціалістична держава їх сильно експлуатує, а зарплати мізерні. Був низький рівень втілення в життя винаходів, техніки, технології. Соціалістична економіка розкрадались “тіньовиками”.

Водночас радянська соціалістична економіка була мобілізаційною. Всі були забезпечені роботою, було відсутні безробіття, кризи.

Будь-яка теорія суспільного розвитку не може бути адекватним втіленням в практику тому, що вона по-різному інтерпретується, розуміється, сприймається, причитується, вибирається те, що є привабливим для політиків, різними способами втілюється в життя, різна степінь є готовності суспільства, його культури для втілення в життя прямо не онтологізується, є певні процедури її застосування. Так само сталося з марксистським вченням про соціалізм. Тим більше, що в цьому марксистському соціалістичному вченні були заблудження, утопії, фантазії. Марксизм проектувався на різні суспільства, партійні програми, особистості.

1.5. ПРОЦЕСИ МОДЕРНІЗАЦІЇ, ТРАНСФОРМАЦІЇ ТА ГЛОБАЛІЗАЦІЇ В СУСПІЛЬСТВІ ТА СВІТІ

Модернізація

В суспільстві здійснюється модернізаційні, трансформаційні і глобалізаційні зміни, які переводять суспільство з нижчого на вищий щабель.

Модернізація – суспільно-історичний процес, в ході якого традиційні суспільства стають індустріально розвинутими. Е.Дюркгейм розумів модернізацію як процес соціальної диференціації, за допомогою якого здійснюється суспільний поділ праці, М.Вебер – як процес раціоналізації, в ході якої економічні суб'єкти намагались досягти максимальної ефективності. Вирішальним фактором модернізації виступає заміна традиційних цінностей на цінності інноваційні.

Модернізація означає також розвиток сучасних промислових потужностей, подолання технологічного та технічного відставання, включення країни у світогосподарські зв'язки і використання науково-технічних досягнень партнерів. Модернізація на основі ізоляції (як це було в СРСР) приречена на невдачу. Модернізація вимагає переключення з одних інформаційних технологій на інші, досягнення рівноправного положення серед країн, які є імпульсом техніко-технологічних та соціальних змін.

В процесі модернізації треба змінювати техніку і технологію, активну частину основних фондів, обновлювати продукцію промислових підприємств. Головним є зміна технологічної структури економіки (зміна способу виробництва, техніки, технології). Основою таких структурних змін є інноваційний потенціал держави. У розвинутих країнах 80% приросту валового внутрішнього продукту досягається за рахунок інновацій. Отже, для успішної модернізації необхідно мати значний рівень наукових знань в якості власного джерела розвитку і середовища для асиміляції нових технологій.

Модернізація – процес перетворення традиційного суспільства в індустріальне шляхом змін господарювання, технологічного озброєння, організації праці: це теоретична модель зміни свідомості і культури. Статус людини в суспільстві, що визначався належністю до сім’ї, групи, роду замінюється функціонально-рольовими відношеннями. Змінюється соціальність (спільна діяльність людей, спрямована на відтворення життєдіяльності людини) людини. За Дюркгеймом, механічна солідарність, основана на недиференційованому функціонуванні індивідів в середині общини змінюється на органічну солідарність, що базується на поділі праці і обміні діяльністю. Індивіди стають більш розвинутими, виділяються різні індивідуальності. Виробляється колективна свідомість, почуття солідарності. Особиста залежність людей змінюється на речову, побутові зв’язки замінюються соціальними. В традиційному суспільстві соціалізація відбувалася в рамках сім’ї, а в модернізованому – в суспільстві.

Змінюється менталітет людини, тобто світовідчуття і світосприйняття, стиль мислення,