Модернізація – форма розвитку. Одна форма – інвентивна, процес відкриттів та винаходів, друга – інновативна, процес втілення цих відкрить. Якщо в суспільстві дають ці дві форми модернізації, вони стають передовими у світі. Переважно у країнах домінує якась одна форма модернізації. Модернізація успішно проходить, коли держава усуває адміністративні, бюрократичні, фінансові, організаційні гальма для інерцій та їх втілення. Модернізація в суспільстві для свого успішного розвитку має стати всезагальною і використати самобутність, своєрідність даного суспільства, народу, нації. Умови модернізації: соціальна, культурна, ідеологічна мобілізація суспільства. Тоді модернізація стає фактором культури. Безумовним є керівна роль держави в модернізації і безпосередня участь самої держави в цьому процесі.

Взагалі в розвинутих країнах частка державного сектору в економіці зростає особливо у виді товарів військового призначення, інвестицій. Розвиток продуктивних сил, техніки і науки вимагають таких витрат, які під силу великим монополіям і державі. Держава регулює кредитно-фінансові операції, грошовий оборот, банківський кредит. Через податки держава збільшує усуспільнення фонду додаткової вартості, оскільки зростаючу її частину передає собі. І сама держава займається економічною діяльністю. Після другої світової війни передові країни провели націоналізацію економіки. Тому капіталізм став посткапіталістичним суспільством. держава організовує науково дослідницьку роботу. Ринкові механізми держава витісняє в таких галузях, як задоволення суспільних потреб у функціонуванні і розвитку інфраструктур (послуги, транспорт, комунальне господарство, освіта, фінансування і проведення наукових досліджень, охорона оточуючого середовища, створення культурних і суспільних умов для розширеного відтворення). Держава повинна регулювати не тільки виробництво, але й споживання. Звідси державна політика доходів, регулювання попиту. Державна влада також регулює трудовими ресурсами для формування робочої сили в освіті, охороні здоров’я, обслуговуванні, управлінні, розширення найманої праці. Новою функцією капіталістичної держави є програмування і планування, переймання досвіду управління корпорацією. Соціальна рівновага забезпечує економічну рівновагу. Основне завдання державної влади – загальне благо. Загальним благом, всесуспільним інтересом є організація нормальної життєдіяльності людей, вигідні зовнішньополітичні зв’язки, влаштування державної території, інфраструктур, суспільних служб, адміністрацій, захист від зовнішніх ворогів. Ідея загального блага переростає в концепцію всезагального благоденствія.

Класичний досвід модернізації не мав успіху застосування до Південно-Східної Азії, не сприяла в розвитку країн “третього світу” і “четвертого світу”. Слабкі результати має модернізація і щодо посткомуністичних країн. Модернізація вимагає рекультуризації, завести у всіх країнах американський спосіб життя.

С.Хантінгтон виділяє кілька шляхів модернізаційного розвитку: 1) вестернізація без модернізації. Це шлях зовнішнього переймання західного досвіду при відсутності сприйняття принципів і особливостей західного життя. Руйнуються культурні традиції суспільства без заповнення запозиченими взірцями. По такому шляху пішли Єгипет, Філіппіни; 2) модернізація без вестернізації, модернізація здійснюється без зміни своєї культурної ідентичності. По такому шляху пішла Японія, нові індустріальні країни Південно-східної Азії. Японські соціологи ще в середині минулого століття прийшли до висновку, що в процесі модернізації японського суспільства не треба (і не можна!) ламати традиційні структури, а зміцнювати цілі держави, оскільки общинні структури (а саме ці колективні структури американці пропонували ліквідувати) добре проводять державні замовлення, потреби, вимоги. В Японії не культура адаптувалась до завдань модернізації, а керівні еліти, які побажали здійснити модернізацію, адаптувались до культури; 3) здоганяючий розвиток, де пропорції вестернізації більш-менш рівномірні. По цьому шляху пішли Росія, Мексика.

Здоганяюча модернізація спрямована на організацію мас для індустріалізації. Індустріалізація покращує умови життя людини (створює певні зручності для життя людини), формує маси (неструктурована і неоднорідна спільнота), створює суспільство споживання, розвивається бюрократія і технократія, авторитарні і тоталітарні режими. Вони походять в демократичних або тоталітарних формах.

В постсоціалістичних країнах індустріальна система була вже побудована (а в цій побудові сутність здоганяючої модернізації) і модернізація спрямована на політичну і економічну сфери обернулась демократизацією і деіндустріалізацією, загальмувавши перехід до постіндустріального, постекономічного суспільства. Кожне постсоціалістичне суспільство повинно знайти свою власну, національну модель розвитку, що відповідає потребам національної держави. Тому існує багато модернізмів. Запозичення механізмів, форм, способів модернізації має бути вибірковим з “поправкою” на національну культуру особистості, менталітету, ступеня розвитку. Концепція множини модернізмів і національних модернізацій заперечує Захід як єдиний взірець модернізації.

Трансформація

В кінці 20 сторіччя, а точніше в 90-х роках впали комуністичні режими. Світова система соціалізму розпалась, руйнації зазнав СРСР. Перехід соціалістичних країн до капіталізму називається трансформацією. Трансформація - соціально-економічні, політичні, соціальні, культурні, правові, духовно-ідеологічні перетворення, які змінюють природу суспільства, його сутність. Сучасна трансформація йде шляхом модернізації і економічно та політично означає перехід до капіталізму західноєвропейського типу.

Трансформація в колишніх соціалістичних країнах має такі особливості порівняно з трансформацією в несоціалістичних країнах, а саме:

здійснювані перетворення мають подвійний характер і одночасно створюється нова капіталістична ринкова економіка і утверджується плюралістична демократія;

приватизацію і зміну стратегій суспільного розвитку важче здійснити, оскільки треба демонтувати всю промисловість і сільське господарство; етнічна і національна неоднорідність породжує націоналізм, який сприяє національно-культурній самобутності трансформації і водночас гальмує встановленню громадянського суспільства;

в соцкраїнах були лише зародкові форми громадянського суспільства, майже були відсутні автономні політичні та громадські організації і тому конфронтація переважає над компромісом.

Політично в некомуністичному світі (Південна Європа, Латинська Америка, Азія) трансформація означала повернення до демократії, у постсоціалістичних країнах здійснюється становлення демократії. Трансформаційні процеси в постсоціалістичних країнах не просто перехід до нового суспільства, а революція в економіці, політиці, соціально-культурній та духовній сферах.

Трансформація – це перетворення соціальної природи суспільства. Соціальними агентами