Крах світового соціалізму прискорив глобалізацію, були ліквідовані для капіталу та інформації закриті зони.

Глобалізація породжує локалізацію як спосіб опору глобалізації і як місцеве сприйняття глобалізації. А також антиглобалізм.

Основа глобалізації – сутність капіталізму як певного типу суспільства в його найвищій стадії розвитку, техносфери як найвищого матеріального результату розвитку людства. Необхідно політично оформити ці нові реалії.

Глобалізація суміжна з інтернаціоналізацією, регіоналізацією, цілісністю світу як проявів різних інтеграцій. В якійсь мірі ці явища підготовлювали глобалізацію. Глобалізація - наслідок досягнутої цілісності світу, а тепер сама стає причиною інтенсифікації такої сукупності.

Глобалізація має і духовні основи: психіка людини, моральні принципи, елементи подібності світових релігій, загальнолюдські цінності, інтереси. Але залишається проблемою з'єднання матеріально-діяльносної світоцілісності з духовною. Людство стоїть на порозі вживання одної (або кількох) мов, поєднання релігій, структур діяльності. Глобалізація формує нову цілісність світу, світоцілісність. Вона готує соціальні можливості виходу людини на постійне освоєння і заселення космосу.

На розвиток процесів глобалізації вплинули такі фактори: кінець двополюсного світу після розпаду СРСР; поширення неоліберальної ідеології як основи економічної політики; прийняття майже у всіх країнах фінансових стабілізаційних планів; щораз більше відсунення політичної влади від регулювання економіки; зростання самостійності фінансових операцій і підкорення їм реальної економіки; механізм глобальної економіки створився на новій технологічній базі – успіхів інформатики та комунікації; суб'єктивний світ формується Засобами Масової Інформації (ЗМІ); глобалізація інформаційного процесу; шоу-бізнес змикається з технологією реклами і публічною політикою; створюється нове соціальне середовище: анонімна влада, її непідконтрольна сила і вплив.

Характерні ознаки глобалізації:

посилююча взаємозалежність економіки різних країн;

формуються соціальне і культурно однорідні великі простори;

поки що поряд із національно-державним членування світу має місце членування за регіонами;

проходить перерозподіл владних повноважень від політики до економіки, таких економічних центрів як МВФ, Світові банки;

демократія як влада людей уступає місце демократії як влади грошей, це нова форма правління в економіці;

розвиток особи, її статус співвідноситься з економічним успіхом (індивідуальним чи фірми, тобто суспільним);

межі культур, наприклад, Заходу і Сходу розмиті внаслідок глобальності, секуляризації та модернізації;

суб'єктами нової структури міжнародних зв'язків поряд із державними стають міждержавні організацій, міжнародні неурядові організації, ТНК, банківсько-фінансової сітки;

складаються трансрегіональні кримінальні корпорації.

Глобалізація, породжує такі негативні наслідки:

розширене відтворення явищ маргіналізації і відчуження в соціальній сфері;

збільшення числа зон бідності як в країнах, що розвиваються так і в тих, що вже економічно розвинулись;

ріст нерівності прибутків і умов життя;

поглиблення розходжень між багатими і бідними;

фінансово-кредитна система стала повністю пануючою в системі економічних відносин;

фінансові ринки диктують свої закони державам і політикам;

економіка підкоряє собі політику (має бути першість політики щодо економіки. Політика – свідомість економіки);

демократія втрачає більшу частину свого змісту, оскільки громадяни не можуть впливати на економіку шляхом волевиявлення;

економіка щораз більше відділяється від соціальної сфери;

масове безробіття, злиденність, відчуження, маргіналізація;

максимальна свобода пересування короткотермінового спекулятивного капіталу в рамках єдиної загально-планетарної системи біржових ринків;

великий світовий фінансовий ринок став могутньою рушійною силою. З одного боку фінансовий ринок оптимізує розподіл грошових капіталів між окремими видами виробничої діяльності, і з другого підриває всі інші різновидності міжнародних відносин;

множаться штучні потреби у одної частини людства і зменшуються можливості задовольнити мінімальні природні потреби в іншої частини людей. Співвідношення рівнів доходу багатих і бідних збільшилися з 13 : 1 в 1960 році до 60 : 1 в 90-х роках. 120 млн. людей в світі безробітні, 700 млн. частково зайняті, 1 млрд. -неграмотні. Майже кожен третій житель Землі не користується електрикою, 2 млрд. живуть в антисанітарних умовах;

знижується можливість національних держав реально впливати на ці чи інші тенденції, явища.

реальна влада виведена за межі національної держави, стає анонімною знеособленою, непідконтрольною громадянам;

дійовими центрами сили стають різноманітні неформальні конфігурації приватного капіталу, який не піддається громадському контролю;

економіка стає політикою та ідеологією нового глобального світу;

світові центри економічної сили знайшли нові способи впливу на соціально-політичні і економічні явища, на обставини в тій чи іншій країні.

Людський вимір глобалізації

Глобалізація впливає на людину, її ментальність, соціальну поведінку, життєвий світ людини. Глобалізація змінила мотиви, цінності, орієнтації людини, її соціальні властивості, відношення з суспільством. Глобалізм відкрив інтегральну природу людини, людства.

Традиційні зв’язки між людьми заміняються на глобальні, безособистісні, функціональні, множинні. Руйнується механізм передачі від покоління до покоління вищих моральних цінностей, яким були особистісні зв’язки. Люди у своїх взаємовідносинах керуються безпосередньо практичними, функціональними завданнями, потребами та інтересами даної митті.

Глобалізація – рушійна сила переходу до нового типу суспільства (постіндустріального, інформаційного), до постмодерну.

Такі соціологи як Бек, Гідденс вважають, що в результаті глобалізації доля людини стає нестабільною, залежить від випадку, посилюється індивідуалізм, який проте не супроводжується ростом автономії, а поєднується з підпорядкованістю структурному функціональному примусу. Розпадаються загальнозначимі соціальні цінності.

Розширилась мережа соціальних зв’язків, продовжилась їх протяжність на всю планету, але розпадаються стійкі людські спільності, а з ними чіткі норми, мотиви, цінності.

Люди шукають нові смисли і цінності в житті, виступають проти праці, яка позбавляє робітника ініціативи і творчості і мотив якої заробіток і споживання, проти взагалі суспільства споживання, яке обмежує різні духовні потреби, проти інституту сім’ї з жорстким розподілом ролі чоловіка, жінки, дітей та лицемірною системою норм сексуального життя. Падає престиж релігії, церкви, органів парламентської демократії, партій.11 Див.: Дилигенский Г.Г. В поисках смысла и цели.М., (18) Поширюються тенденції антиконституціоналізму і антитрадиціоналізму (соціологи. наприклад, відмітили, що зменшилась чистка людей, що вважає неможливим вступати у сутички з поліцією, брати участь в заборонених страйках, скуповувати невикористовувані будівлі). Такі наміри