Отже, моральні норми є продуктами системної революції. Тому моральне оздоровлення суспільства повинно починатись із зміни системних характеристик, тобто на рівні управління суспільством як цілим. Правильне політичне керівництво активізує моральні почуття, породжує потенціал оптимізму, віру в добро і справедливість. Зростання ролі морального начала у відносинах між людьми покращує психологічний комфорт, психологічне здоров’я, гармонійність світовідчуття, ефективне функціонування суспільства, знищує організаційні енергозатрати.

1.3. Основні типи суспільств.

Суспільство розвиваючись проходить різні стадії. Розрізняють традиційне суспільство, індустріальне, постіндустріальне (інформаційне).

Традиційне суспільство. Традиційне суспільство відтворює себе на основі традиції. Джерело легітимації – минулий, традиційний досвід, усталені звичаї. Основні ознаки: залежить в організації суспільного життя від міфологічних та релігійних уявлень; авторитаризм (вождів, старійшин); циклічність розвитку; колективізм; відсутність виділеної персональності; переважна орієнтація на метафізичні (позитивні) а не на інструментальні цінності, відсутність масової освіти; поширеність недіяльної особистості; орієнтація на світоглядне знання, а не на наукове, яке можна втілити в практику; переважання окремого одиничного, локального над універсальним.

Індустріально-капіталістичне суспільство. Індустріальне суспільство – екстенсивна модель розвитку суспільства. Вона характеризується промисловим освоєнням території, постійно розширюючим споживанням природних ресурсів, збільшенням чисельності робочої сили населення, яку залучають в промислову діяльність. Прискорюються процеси соціальної диференціації суспільства: зростає кількість робочого класу і скорочується сільське населення. В аграрному секторі розвинутих країн зменшення кількості селян компенсується індустріалізацією сільського господарства і його спеціалізацією.

Розвиток індустріальних суспільств змінив ситуацію у світі. Почалась інтенсифікація процесів, міграції робочої сили. Збільшилась частка іноземної робочої сили в національній соціальній структурі розвинутих країн. Розвинуті країни, особливо після другої світової війни стали відчувати брак робочої сили в промисловому секторі економіки. Тим більше, що індустріалізація світу йшла нерівномірно. Частина світової території (відсталі країни) використовувались як джерело робочої сили для швидкого розвитку промисловості розвинутих країн, як ринок збуту та джерела сировини. Але в епоху індустріалізму іноземний компонент в національній робочій силі особливих соціально-політичних і культурних проблем не створював. Іноземна робоча сила асимілювалась з місцевим населенням, вона стала частиною місцевого масового робочого, частиною суспільства, сприймали його цінності. В таких країнах як США, Канада та інших здійснювались гомогенізація багатонаціонального суспільства в єдину політичну націю. Соціальні процеси в суспільстві, що диктувались законами індустріальної моделі розвитку були спільні для капіталістичних і соціалістичних країн. “Плавильний котел” в США сформував американський народ як нову соціальну спільність. Це й же плавильний котел, але не тільки промислового характеру, але й політичного, ідеологічного, соціального, культурного сформував “радянський народ” як нову соціальну спільність в СРСР. В СРСР як складовій частині світового співтовариства не могли відмінити спільні для індустріалізму, інтернаціоналізації соціально-економічні закони.

Згодом (70-80-і роки ХХ ст.) індустріальна модель розвитку суспільства стала вичерпуватись. Індустріалізація розвинутих країн породжували економічні кризи. У цих країнах побудованими стали держави всезагального добробуту (соціальні держави), сформувались системи соціального і матеріального забезпечення всіх членів суспільств. Жорсткість трудових відносин, постійний ріст витрат на робочу силу, подорожчання сировини та енергії привели до економічного застою, а потім і кризи (70-80-і роки минулого сторіччя). Були вичерпані технічні можливості росту ефективності, важче стало маневрувати робочою силою в соціальній державі (скорочення і найм робітників централізувався і формувався в національних трудових угодах під гарантією держави). Ріст виробництва в ці роки призупинився майже в усіх розвинутих країнах.

В індустріальному суспільстві визначальна роль в системі соціальної комунікації належить не персоніфікованим соціальним зв’язкам і відношенням особистої залежності, а речово-опосередкованим, анонімним зв’язкам акторів.

Відчуження – соціальний продукт індустріальної сучасності. Персоніфіковані форми соціального зв’язку замінені інституціонально опосередкованими і функціонально знеослабленими. Релігійне “розчаклування світу” замінюється чаклуванням речами і символічними посередниками соціальних комунікацій. Швидко і потужно виникають соціальні інститути, які закріплюють взірці соціально визнаних форм діяльності, поведінки, спілкування. Замість дисциплінарного характеру традиційного суспільства виник соціальний контроль.

Людина має можливість мігрувати із однієї соціальної спільності і культури в іншу. Жорстке становище в соціальній ієрархії замінюється соціальною мобільністю. Усвідомлюється цінність особистої свободи. Доля людини не є повністю визначеною. Час змушують працювати на людину (“час – гроші”). І час має прогресивно-висхідний характер. Модерн змінює уявлення часу як кола на час як стрілу. Менталітет як спосіб світовідчуття, світосприймання, світорозуміння світового оцінювання, як культурна матриця відтворення певного цивілізаційного типу виражає глибокі зміни культурних смислів природи, суспільства, людини. Виникають революційні теорії, соціальні технології, соціальна інженерія. Соціальне конструювання – ведуча тема даного суспільства. Підкорення природи, раціональна перебудова суспільства, виховання нової людини – все це означає, що людина змістила свою активність з небесного, трансцендентного на земне, людське. В соціальному пізнанні утверджується діяльнісний підхід, тобто вивчення предмета з точки зору операціональних та інструментальних характеристик людської діяльності.

Економіка розвивається на основі науково-технічного прогресу. Соціальна структура суспільства змінилась.

Індустріальне суспільство проходить два етапи розвитку: 1) етап слабко зв’язаних між собою локальних ринків; 2) єдиний організований ринок з єдиним центром і багатьма підпорядкованими цьому центру підсистемами. На другому етапі контроль переходить на більш високі та централізовані рівні. Контроль переходить до управлінських бюрократичних структур. Розширення системи централізує контроль. Збільшення швидкості системи стимулює формалізацію контролю і зростання її ієрархічності.

Бюрократія є індустріальним типом суспільного контролю. М. Вебер (“Економіка і суспільство”, 1932 р.) так характеризував індустріальну