Індустріальне суспільство досягає зрілості, коли досягається загальнонаціональний масштаб виробництва і обміну масової стандартної продукції, екстенсивний тип росту (зростання кількості повторюваної стандартної продукції).

Таємницею ефективності бюрократичного типу контролю та індустріального типу економіки є “економія на масштабі”. Тобто не треба пристосовуватись до різного, оскільки існує одне і те ж в масштабах всієї країни і одні і ті самі товари, одні і ті самі правила співжиття. Щодо соціалізму Глінчікова А. Г. пише: “... централізована планова система є не що інше, як лише найбільш послідовна, доведена до кінця, радикально очищена від таких пережитків раннього індустріалізму, як ринок, і представницька демократія, екстремальна форма економії на масштабі, при якій абсолютно нічого “не втрачати” на конкуренції, на більш дрібних і дрібнесеньких управлінських підсистемах і, що найбільш головне, планова система дає прекрасну можливість “зекономити” на аналізі і обліку реальних мінливих потребах суспільства. В цьому розумінні радянський тип суспільства можна розглядати як найбільш радикальну, очищену від таких пережитків “ранньоіндустріального суспільства як ринок і представницька демократія, форму пізньоіндустріального суспільства”11 Глипчикова А. Г. Капитализм, социализм, индустриальное общество К вопросу о соотношенни понятий. – «Вопросы философии», - 2001, - №9, с.47..

Базова структура виробничого процесу індустріального суспільства – маса стандартизованих виконавців, взаємозв’язаних робітників, серійне, стандартне, планове виробництво і управлінське ядро, яке консолідує, інтегрує і контролює суспільство. Політична структура – партійно-представницька демократія.

Визначальним індустріального суспільства є відчуження продукту в результаті економічної форми примусу та його основа – відокремлення робочої сили від умов праці. Форми відокремлення робочої сили від умов праці можуть бути приватна власність і ми маємо капіталізм і державна власність – соціалізм. Таке відокремлення робочої сили від умов праці можливе коли базовою робочою силою є нетворча праця робітників.

Коли здійснюється масова інтелектуалізація праці і творча, інтелектуальна праця не може бути відчуженою, то індустріальне суспільство переходить в постіндустріальне. Завдяки таким творчим розробкам розвитку суспільства та їх втілення в життя капіталістичний Захід уникнув соціалістичної революції, реального соціалізму. Постсоціалістичні країни не приймаючи до уваги “буржуазні” соціальні теорії зупинили свій суспільний розвиток, розвивались однобічно, недемократично.

Світ після другої світової війни змінився: сталась деколонізація, відмерли імперські політичні орієнтири, захоплення територій і поневолення народів змінилося на нову стратегію обміну ресурсами, міжнародним поділом і кооперацією праці, інтерналізацією техніки і знання, новими формами життя і культури. Правда, нерівність між країнами залишилась, війни продовжуються, доповнені терактами. Виникли глобальні процеси і проблеми – ракетно-ядерна мілітаризація, екологічні кризи. З’ясувалось, що планетарні проблеми можна розв’язувати тільки спільно всім світом, спільними зусиллями. Розвиток слаборозвинутих країн, їх модернізація – предмет світового інтересу. Світ треба вирівнювати, стабілізувати.

Концепції модернізації розробляли І. Л. Горовіц, С. П. Хантігтон, К. Фуртадо, Д. Лєрнер, Р. Редфілд, В. Хозеліц, У. Е. Мур, С. Айзенштадт та ін.

Постіндустріальне інформаційне суспільство.

У ХХ ст. Індустріальне суспільство набуває нових ознак. Для Дж. Гелбрейта індустріальне суспільство є світ корпорацій, який швидко розвивається в технічному відношенні, володіє великими капіталами, є складною організаційною структурою і протистоїть діяльності тисяч дрібних традиційних власників. Такому суспільству ще характерно централізоване планування і відокремлення формального права власності від реального розпорядження і контролю. Одним із висновків Дж. Гелбрейта був такий: має місце широка конвергенція різних індустріальних суспільних систем.

Д. Белл дає аналіз індустріального суспільства у порівнянні з постіндустріальним:

Індустріальне суспільство | Постіндустріальне суспільство

1. Центральну роль грає жива праця. | 1. Центральну роль грає теоретичне знання.

2. Домінує машинна технологія. | 2. Домінує інтелектуальна технологія.

3. Базовий соціальний прошарок – промислові робочі. | 3. Базовий соціальний прошарок – технічні спеціалісти, професіонали, носії знань.

4. Базовий тип продукту – товар. | 4. Базовий тип продукту – послуга, інформація, знання.

5. Базовий вид праці – взаємодія людини з природою. | 5. Базовий вид праці – взаємодія між людьми.

6. Домінуюча соціальна структура – класи (горизонтальна стратифікація). | 6. Домінуюча соціальна структура – статуси (вертикальна стратифікація).

Дослідники шукають найбільш суттєве і визначальне для постіндустріального суспільства.

У 80-90 роки ХХ ст. пошуки йшли у двох напрямках: 1) аналіз специфіки базового типу продукту, базового типу праці, базового характеру робочої сили 2) аналіз типу соціального контролю11 Див.: Глинчикова А. Г. Капитализм, Социализм, индустриальное общество К вопросу о соотношении понятий. – Вопросы философии, 2001, №9..

Американський соціолог Джеймс Беніджер розрізняє індустріальне і постіндустріальне суспільство з домінуючим типом соціального контролю. Він навіть пропонує розглядати і оцінювати еволюцію суспільства через еволюцію форм і механізмів суспільного контролю. Контроль – погодженість дій частин для гармонійного існування цілого. Він включає в себе напрямок, керівництво, регуляцію, команду, домінування, оцінку. Другим аспектом контролю є комунікація, інформаційна взаємодія між об’єктами і суб’єктами контролю. Суспільна здатність підтримувати контроль прямо пропорціональна розвитку інформаційної технології. Існує зв’язок між швидкістю протікання суспільних процесів і форм їх контролю. Коли іновації в організації, руху і обробці інформації в системі суспільних комунікацій відстають від швидкості цих процесів на виробництві, в економіці, в політиці – виникає криза контролю. На основі цього можна сформулювати закон кризи суспільного контролю: відставання швидкості інформаційно-управлінських процесів від швидкості протікання суспільних процесів веде до кризи суспільного контролю.

Наслідками такої кризи