Соціалізм (комунізм) розумівся в марксизмі (і не тільки в марксизмі) як суспільний лад, що ліквідовує приватну власність і встановлює суспільну. Але суспільна власність як така не можлива (все повинно належати одночасно всім), то і була в умовах соціалізму встановлена державна власність. Держава як власник розподіляла і засоби виробництва і предмети праці і продукти праці.

До середини ХХ ст. здавалося, що соціалізм є справжньою альтернативою капіталізму, оскільки ліквідовує відчуження, експлуатацію, нерівність. Але пильне вивчення соціалізму привело до думки: такі вади капіталізму як відчуження, експлуатація, нерівність характерні і соціалізму. Д.Белл, Дж.Гелбрейт, В.Ростоу, Р.Арон та інші прийшли в 60-х ХХ ст. до висновку. що соціалізм як і капіталізм є різновидністю одного і того ж суспільства – індустріального. При цьому було зауважено, що соціалістичні завоювання при капіталізмі швидше досягають мети і перевершують соціалізм щодо рівня життя і соціального захисту. Деякі переваги має капіталізм, а деякі соціалізм, а їм обом властиві багато недоліків.

Комунізм – теорія безкласового суспільства, звільнення людини від рабського гніту сліпих де гуманізованих сил економіки, людської свободи як свідомого, розумного контролю над стихією, повне панування “об’єднаних виробників” над їх суспільною долею, подолання залежності свідомості від буття, свідомого регулювання, планування суспільного розвитку, звільнення людини від відчужених структур грошово-ринкової економіки, ефективного контролю над результатами людських дій.

Як бачимо, в марксистському розумінні комунізму майже все утопічне, але, як це не парадоксально тому, що занадто раціональне, наукове, занадто правильне, занадто гуманістичне, занадто ідеальне. І ринок, і приватна власність, і гроші, і стихія, і неможливість свідомо контролювати хід буття (природного і суспільного) і свою власну діяльність – справжнє лихо для людини. Це джерела трагедії людства. На скільки порядків піднялося би людство і людина вище, якщо б взаємообмін міг здійснюватися без грошей і ринку, ніхто не міг би сказати “це моє”, а тільки “це наше”, коли і все свідомо контролювалося “суспільне та індивідуальне життя”. Але людина і людство приречені на гроші, ринок, приватизацію, відчуження, залежність від буття на несвободу. В цьому одвічна трагічність людського існування. Людина приречена жити в царстві необхідності. Але вона прямує до царства свободи, хоча це безконечний, вічний шлях.

Необхідність, поневолення людина може перемагати (ніколи повністю не переможе) свідомістю, пізнанням, розумом, волею, свідомо організованим суспільством. Людство повільно, не прямо, болісно, трудно але прямує до щораз більшої свободи, контролю над природним і суспільним буттям, до централізованого виробництва і світового ринку (процеси глобалізації), більшої свідомості, сфери діяння свідомості, розуму і волі.

Марксистське розуміння свободи протилежне західноєвропейському ліберальному розумінню свободи. Західноєвропейські ліберали розуміють свободу як свободу індивіда від держави і суспільства, як право на щось. Марксистське розуміння свободи є свобода людини взагалі, разова свобода, екзистенціальна, як умови, в яких плюралізм особистих інтересів повністю зникає і де члени суспільства піднімаються до “разової свідомості і стримують можливість свобідного розвитку всього багатства людської природи”11 Валицкий А. Коммунистическая утопия и судьба социалистического эксперимента в России. – Вопросы философии, 1998, № 8, с.71. . Для марксизму приватна свобода є негативним явищем, егоїстичним само відчуженням. В марксистській теорії комунізму бракує індивідуальної свободи, свободи особистості. А в ліберальній концепції суспільства – свободи суспільства, роду людського.

І одне і друге розуміння свободи є неповним. Але чому марксистське комуністичне розуміння свободи виявилося міфічним, утопічним. Наукове, теоретичне, але не реальне, неправильне. Очевидно, якась основа хибна, більш загальна думка (щодо теорії суспільства) хибна. Можливо, до свободи людини взагалі слід йти через свободу кожної окремої людини, індивіда. А, можливо, треба зустрічні шляхи робити – від окремого до загального і від загального до окремого.

Парадоксально, але факт, капіталістичне життя неправильне, оскільки зростання могутності продуктивних сил супроводжується деградацією людини. Але саме цей капіталістичний розвиток реальний, а не утопічний, ніким наперед науково не обґрунтований, але більш науковіший, істинніший, ніж науково обґрунтований комунізм. З точки зору неправильного капіталістичного суспільства критикується наукове обґрунтоване раціонально організоване суспільство – комунізм. Значить, в умовах капіталізму не все хибне – хибним не є ринок, гроші, права і свободи індивіда, приватна власність. Хибність йде не від нього (капіталізму), а через нього, він без винуватий в деградації людини. Це не його вина, а біда.

В капіталізмі, як і всьому, поєднується прогрес і регрес, свобода і несвобода, розум і нерозумність. Але капіталістичний шлях розвитку людства виявився більш правильним, прогресивним, гуманістичним. Чому для встановлення правильного свобідного, свідомого комуністичного суспільства треба змушувати, приневолювати людей до нього, а, отже, застосовувати силу, насильство, примус, диктаторство, терор, обіцянки, догми? Тому, що його ідея, його будування йшло зверху, а не знизу, з теорії, а не з практики.

Марксизм або марксизм-ленінізм соціально-економічне, політичне та філософське вчення, теорія перетворення капіталістичного суспільства як експлуататорського, несправедливого у соціалістичне і комуністичне як справедливе, безкласове, бездержавне, основане на суспільній власності. Як в теорії, так і в практиці марксизм виявився в багатьох пунктах хибним, ненауковим вченням.