При аналізі типів суспільств не можна обминути соціалізм. Адже він був, існував, став реальністю, поширився на весь світ, процвітаючи загнивав, зникав, перероджувався. Соціалізм – не випадкове явище в суспільному світі. Але і не закономірне, бо він прийшов у світ не після капіталізму, а став рядом з ним. Соціалізм, соціалістична революція не “зняли” капіталізм, увібравши в себе все позитивне і життєздатне, а знищили, зруйнували, ліквідували капіталізм. Це був, висловлюючись по-марксистському, не діалектичний розвиток (закономірне зняття нижчого вищим), а метафізичний )руйнація вищого, штучне, насильницьке переривання поступального розвитку). Соціалізм – відхилення від світового суспільного розвитку. Обмірковуючи закономірність соціалістичного розвитку суспільства, Ленін у статті “Про нашу революцію” це відхилення, зиґзаґ, розумів як непослідовність побудови соціалізму як суспільства: почали з політики, а не з економіки, з надбудови, ідеології, а не з культури. Ленін думав виправити цей історичний ситуативний недолік (так склалася історична ситуація, що комуністи змушені буди взяти владу у свої руки, їхня партія виявилася найсильнішою, найбільш привабливою, найбільш теоретично розвинутою, найбільш організованою). Суб’єктивний фактор соціалізму у вигляді теорії, партії, вождів досяг найвищого рівня у середині ХІХ – початку ХХ ст.

Досить сказати, що Маркс, Енгельс, Ленін не просто політики, революціонери, вони є також видатними економістами, вченими-теоретиками, філософами, соціологами, суспільствознавцями-гуманітаріями. Якби у 70 – 80-х роках ХІХ ст. існувало б присудження Нобелівських премій, то першими кандидатами на отримання її в галузі економіки був Маркс за свій “Капітал”, який розкрив механізм виникнення та функціонування капіталізму, Енгельс – за цикл робіт з філософії (з історії філософії – “Людвіг Фейєрбах і кінець німецької класичної філософії”, філософії природи, філософії природознавства як галузі сучасної філософії науки – “Анти-Дюрінг”, “Діалектика природи”, Ленін в галузі з політології за цикл робіт з економічного та політичного аналізу Росії кінця ХІХ-го і початку ХХ ст., в яких на основі цього аналізу передбачив соціалістичний переворот, соціалістичну революцію в Росії. Правда, можливо міжнародним трибуналом він був би водночас і покараний за насильство в Росії.

Але історію не перехитриш, історичні стрибки (перехід у вищу стадію, минаючи нижчу) можливі, навіть інколи неминучі, але вони ризиковані. Ще за свого життя Ленін почав виправляти соціалістичне відхилення, зигзал, вводячи нову економічну політику (НЕП), кооперацію, приватну власність.

Відбиток на соціалізм як революцію, як на реальне суспільство відклав його насильницький, штучний, ідеологізований, воєнізований процес здійснення. На ці види здійснення соціалізму вказав російський письменник В.Короленко у листах до А.Луначарського, діячеві КПРС і Радянської держави.

Соціалізм, на думку В.Короленка, здійснювався насильницько-адміністративно під гаслом “на благо народу” (страти без суду і слідства). Російські комуністи у своїх революційних спиралися на найгірші людські якості. Відсутність достатньої економічної, соціально-політичної, демократично-гуманістичної культури в суспільстві при надзвичайних подіях, революціях суспільство падає дуже низько. Перехід від диктатури дворянства, самодержця-царя до диктатури пролетаріату, культу партійного вождя нічого не змінило в моральності людей, їх вдач.

В гаслах, аргументах комуністів Короленко бачив явну неправду, прямий обман. Він писав А.Луначарському: “Ви навіяли народу, який повстав і є збуджений, що так звана буржуазія є тільки клас дармоїдів, грабіжників, що стриже купони і нічого більше”11 Короленко В. Письма к Луначарському. – Новый мир, 1988, № 10, с.205. Хибним було і те, що робітничий клас виставлявся комуністами як втілення високої моралі, а інтелігенцію зображали як аморфну масу, що обслуговує буржуазію. Іронія марксистської доктрини в цьому пункті (охаювання, зневажання інтелігенції) в тому, що до цієї інтелігенції за логікою марксизму слід би віднести і ту частину інтелігенції, яка готувала в Росії соціалістичну революцію (від Пушкіна, Гоголя, Лермонтова, Некрасова, Толстого, Достоєвського, Чехова, Горького до Белінського, Герцена, Добролюбова, Писарєва, Чернишевського, Плеханова, до народовольця Ульянова Олександра і марксиста Ульянова-Леніна). Тобто не вся інтелігенція аморфна, нудьгуюча, розважальна і бездіяльна як Онєгін Пушкіна і Печорін Лермонтова, втім організували революцію.

Буржуазія - в капіталістичному суспільстві клас, який вміє організувати виробництво і його розвивати. Інтелігенція – такий високо освітній клас, соціальна група, яка вміє організувати духовне виробництво, яка є творцем літератури і мистецтва – основи духовності народу.

Неправду особливо небезпечно пропагувати серед неосвіченого народу, який у революційному запалі знищує все підряд, добре і погане. “Тактичними міркуваннями ви пожертвували обов’язком перед істиною ... часткову істину ви видали за всю”11 Короленко В. Письма к Луначарському. – Новый мир, 1988, № 10. – с.205. У російського народу, зауважує Короленко, низька моральна культура, у нього відсутня та самоповага, яка змушує утримуватися від відомих вчинків, навіть, коли цього ніхто не знає. Для побудови соціалізму треба інші характери, іншу мораль.

Для успішного будівництва соціалізму необхідно виробити в суб’єктах революції “чесне відношення до чужої власності”, і не тільки до чужої власності, скажемо від себе, але і до чужої (тобто капіталістичної) економіки, політики, культури, науки, духовності та її представників. Маркс і Енгельс “не помітили”, не звернули увагу, знехтували появою позитивізму, екзистенціалізму К’єркегора, нігілізму Ніцше, соціології, які з’явилися ще за