У нас: 141825 рефератів
Щойно додані Реферати Тор 100
Скористайтеся пошуком, наприклад Реферат        Грубий пошук Точний пошук
Вхід в абонемент


в першу чергу побут і транспортну техніку. Модернізація може поєднувати архаїку і сучасність.

Модернізацію гальмують консерватизм, традиціоналізм, повільність, нерішучість. Вона вимагає комплексності, всебічності, щоб не було розходжень між, наприклад, важливістю відкриттів, винаходів і неможливістю їх реалізації, між вмінням професіонала і застарілою технікою, передовою технікою і браком спеціалістів.

Модернізацію може розвивати і гальмувати держава і влада. У Європі в напрямі прогресивної модернізації рухались і держави – формувався парламентаризм, розвивалось міське комунальне самоврядування. Склався бюрократичний апарат управління. Люди привчалися служити обов’язку. Держава відмовилася від сентиментальних релігійних і моральних зв’язків.

Великі державні діячі можуть зіграти вирішальну роль в модернізації. Наприклад, Петро І в Росії, Бісмарк в Німеччині.

Модернізація це системний, цілісний процес вимагає одночасної зміни і держави і суспільства. Держава вибирає стратегію розвитку і в ній може помилитися в залежності якою теорією, ідеологією керується. Наприклад, соціалістична держава на основі марксизму вибрала неправильну стратегію: більше розвивалася промисловість, менше сільське господарство, більше розвивалися фундаментальні науки, менше прикладні, не оновлювалися технології. Пріоритетним був розвиток засобів виробництва, відставали побутова техніка. В силу марксистської ідеології були скасовані приватна власність, ринкова економіка, що теж гальмувало модернізацію. Модернізація не можлива також без впорядкування доріг, транспорту, комунікації, інформаційних мереж.

Перша модернізація відбулася при переході Середньовіччя до Нового часу. Сформувався внутрішній інноваційний тип розвитку. Джерело змін, руху, розвитку – внутрішні потреби, суперечності. Механізм розвитку – інновація. Характер розвитку – поступовий. Темпи розвитку – швидкі. Духовними передумовами (ментальними, культурними) Європейської модернізації були – цілераціональність, трудова протестантська етика, розвиток науки і техніки, технології.

Інші країни теж стали на шлях модернізації, взявши за взірець Захід. Але, наприклад, в Росії, модернізація була не внутрішньою, а зовнішньою, мобілізаційною, наздогоняючою, нерівномірною. Мобілізація була механізмом розвитку. Але цей процес модернізації залишився незавершеним.

Країни Південно-Східної Азії здійснили комбіновану модернізацію – внутрішньо-зовнішню мобілізаційно-інноваційно без радикальної зміни ідентичності своєї національної культури. Духовні передумови – традиція, сімейні, колективістські та релігійні цінності.

Спробу модернізації здійснили країни третього світу в період краху колоніальної системи, деколонізації капіталістичним або соціалістичним шляхом. Механізм розвитку – етатизм, діяльність прозахідних еліт. Характер зміни – де архаїзація. Етапи розвитку – повільні. Результат модернізації – руйнування традиційного суспільства. Образ майбутнього – покращення життя, і це було духовною передумовою.

Класична теорія модернізації – лінійна, прописує одно варіантний тип розвитку, їй характерно жорсткий зв’язок факторів, телеалогічність, різке протиставлення традиції та сучасності, відсутність інтересу до бідних верств населення, визнання незмінної логіки розвитку історії і тим, самим залишаючи суспільство без вибору, відсутність плюралізму раціональності )визнається лише західний тип розвитку найкращим, найраціональнішим), вимога рекультуризації.

В ході західної модернізації здійснилося формування націй. Тому сьогоднішнє застосування класичної теорії модернізації супроводжується розвитком етноцентризму, етноконфліктами. Глобалізація перевела модернізацію на локальний рівень і позбавила її єдиного взірця. Класична теорія модернізації знаходиться в кризі, оскільки класично не здійснилася в ряді країн або в усіх незахідних країнах. Причини в тому, що керівники модернізації, радикальні ліберали намагалися теорію в чистому виді втілити в реальність, антологізували теорію (ідеальні типи прийняли за реальність, а не як методологічні регулятативи, логіку переходу ототожнили з реальним історичним переходом, який є багатоваріантний, нелінійний). Тому виникли постмодернізаційні теорії. Пост модернізація – перехід традиційного чи сучасного суспільства в постсучасне. Пост сучасне суспільство розуміється як поєднання двої перших суспільств: традиції та інновації, світського характеру суспільного життя з релігійністю, циклічності і поступовості в розвитку, авторитаризму і демократії, колективізму та індивідуалізму, індустріалізації та обмеження росту цінностей та цільової раціональності, локальності та універсальності (глобальності). Прикладом такого розвитку є Японія, де здійснено модернізацію на основі власної ідентичності своєї культури, модернізацію без вестернізації.

Новим процесом соціальної трансформації є глобалізація. Відповіддю на глобалізацію був ряд нових, модернізаційних теорій. Серед них і транзітологія. Остання вважає дуже складною класичну модернізацію і невизначеною постмодернізацію. Транзітологія вимагає досягнення тільки двох параметрів модернізації – маркетизацію в економіці і демократизацію в політиці.

Транзітологічна модернізація в Росії (та і в Україні) з проявами контр модернізації у формі традиціоналізму (національного російського чи українського і радянського). До груп традиціоналізму належать колективізм, справедливість, патріотизм, свобода волі, свавілля.

Перше десятиліття капіталістичної модернізації, транзиту з соціалізму в капіталізм були роками свободи від “зовнішніх і внутрішніх гальмів”, а не демократії. Ця негативна свобода була соціально неорганізованою або точніше погано організованою, слабко обмеженою. Це була “безсистемна система”. Такий соціальний порядок мав багато хаотичності, анархії, що проявлялося в слабкості центральної влади, браком демократичних інститутів, самодопомоги і кооперації, люмпенізацією мас, анемією (руйнуванням цінностей, їх розузгодженням). Суспільна анархія була продуктом негативної мобілізації мас на зруйнування соціалізму, утвердження за всяку ціну капіталістичних порядків. Відраза до соціалізму проявилася в тому, що люди не згідні були на легітимацію державної влади.

Виникла ціла наука транзітологія, яка описує і пояснює трансформаційні процеси в суспільствах переважно постсоціалістичних.

Центральним пунктом транзітології є питання демократичного розвитку. Відомі три хвилі демократизму:

на початку ХІХ ст. в США;

після поразки фашизму, поява демократії в Європі та в інших деколонізованих країнах;

після падіння світового соціалізму і розпаду СРСР.

Демократизація проходить ряд фаз, вимагає консолідації, залежить від успіхів економічного росту. Кроками до встановлення демократизації є ідеї демократії і наявність їх носіїв (лідерів та рухів), лібералізація, угода між протилежними силами, тенденціями, консолідація в суспільстві.

Російська і українська реформаторська модернізація не є успішною, вдалою, ані теоретично, ані практично. Досягнуті деякі економічні та політичні свободи та права (гласність, свобода преси, невтручання держави


Сторінки: 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21