Довір’я ліберальних модернізацій них проектів вичерпалося. Маси людей хочуть створити “добре суспільство” на основі конвергенції кращих рис різних суспільств: права людини, поєднати свободи, справедливості і блага, високий рівень добробуту, прийнятний соціальний порядок. Утилітаристське прагнення побудувати “добре суспільство” (“Good Society”) поєднує емпіричні, теоретичні та нормативні (оцінні) елементи. Люди тягнуться до емпірично нормативної конструкції тому, що незадоволені існуючими модернізаційними теоріями теоріями і способами їх здійснення, незалежністю теоретично очікуваних результатів, радикалізм у використанні теорій, відсутність теорій, які й рішили всі проблеми. В Росії, Україні модернізація як і боротьба різних підходів, принципів щодо зміни суспільства здійснюється без покращення життя мас населення. Це великий недолік транзітологічних модернізацій них процесів. І люди повільно, але твердо приходять до необхідності утилітарних цілей, а не до теоретичних конструкцій ідеального суспільства. Домінуючою стає думка, що треба робити натиск на сірі трудові будні, які і зроблять суспільство добрим, кращим, відносно справедливим.

Соціальні науки зіткнулися з цілим рядом нових проблем: не лінійністю соціального життя, різкою зміною характеру проблем, неочікувані нові ідеї людей, зростання еклектицизму в їх принципах, непередбачуваність поведінки. Універсалістські ідеї розбиваються контекстами культур. І тому виникають такі протилежності: комунітивізм – лібералізм, місцева культура – загальнолюдська, локальний розвиток – глобальний, блага – свободи. Розв’язати ці суперечності можна шляхом їх поєднання, використання однієї для досягнення іншої. Не можна, наприклад, ставити питання блага чи свободи. Необхідно те і інше, але в певній пропорції, зміні черговості (мінімум блага для досягнення свободи, подальший розвиток свободи для досягнення більшого блага). Вихідним має бути те та інше: і благо і свобода, і локальне і глобальне, і раціональна культура і загальнолюдська і т.д. Постсучасні тенденції, постмодерністський дискурс в дослідженні соціальних процесів характеризується вимогою свободи, блага (і то *******), або свободи замість блага, прав групи замість прав індивіда. Хто не може скористатися свободою для досягнення блага не вартий мати свободу, міркують одні.

Людині для нормального життя необхідні первинні блага: основні права і свободи, доход, добробут, можливість реалізувати себе, умови самоповаги, які розподіляються суспільством, соціальними інститутами (Дж. Ролз), а також здоров’я, розумові здібності, енергія, здатність уяви, які не розподіляє суспільство, але вони залежать від нього (наприклад, від екологічно чистого суспільства залежить здоров’я). Суспільство вирівнює вихідну несправедливу нерівність.

Комунітаристи як прихильники групових прав схиляються до того, що слід висунути благо як вихідне замість свободи як універсального принципу. Універсальне можна досягти на основі блага, а не свободи. Етика блага – етика традиційних суспільств.

І свобода і блага ґрунтів та індивідуальні мають мати обмеження на можливість пошкодити іншим. Важливим добитися такого стану в суспільстві, щоб права груп не зменшувала прав індивіда, щоб блага були доповнені правами, свободами. Світ фізичний суб’єктивний, здатний побудувати так, що сума протилежності потенційно містить іншу, порушує останки і тому неможливі досягти чогось ідеального. Капіталізм породив соціалізм, одне без одного не можна зрозуміти.

Концепція модернізації для країн третього світу також для тих країн, що відстали у своєму розвитку і не пройшли капіталістичну модернізацію *** ,С.П.Хаптігтьон, Д. Лєрнер, І.Є.Мур, К. Фуртидо, Р. Редфілу, В. Хоземіц, Є. Айзенштаут та інші. Мова в них ішла про перехід від слова розвинутих країн до розвинутих, про подолання світового дисбалансу: злиднів і багатства. Вимагалося нове цивілізаційне зрушення, створити нового світового співтовариства. І . Мур писав, що модернізація – це раціоналізація суспільної організації і соціальної активності, що веде до зближення рівнів розвитку, конференцій країн.

Основою модернізації визнається техніко-економічна модернізація суспільства, що між іншим відповідає марксистський ідеї про “технічний бізнес” і суспільних функцій економіки. Але крім цього передумовами модернізації визнавались культурні фактори: наявність в політичних лідерів “факторів підйому”, імпульсів до реформи, суспільні і групові настрої, політичні та ідеологічні погляди, тобто зміну самої людини, “ модернізація особистості”. Модернізація мала чіткий антропологічний смисл.

Ідея модернізації еволютивна і нейтральна політично. Вона не допускає примусу насильственних дій. Вона не революційна. Інтернаціональний процес модернізації спрямований на вирівнювання нерівномірного розвиваючого світу, на однорідність і справедливість світового порядку, системну організацію світу. Рушійні начала модернізації-інновація, економічні, технічні, соціальні, культурні нововведення. Вони стимулюють соціальні і духовні зміни.

Модернізація-форми розвитку. Одна форма – інвективна, процес відкриттів та винаходів, друга – інновантивна, процес втілення цих відкрить. Якщо в суспільстві дають ці дві форми модернізації, вони стають передовими у світі. Переважно у країнах домінує якась одна форма модернізації. Модернізація успішно проходить, коли держава усуває адміністративні, бюрократичні, фінансові, організаційні гальма для інерцій та їх втілення. Модернізація в суспільстві для свого успішного розвитку має стати визнач енною і використати самобутність своєрідність даного суспільства, народу, нації. Умови модернізації і соціальна, культурна, ідеологічна мобілізація суспільства. Тоді модернізація стає фактором культури. Безумовним є нерівна форма держави в модернізації і безпосередня участь самої держави в цьому процесі.

Взагалі в розвинутих країнах частка державного сектору в економіці зростає особливе у