Концепція людського розвитку протистоїть тоталітарним моделям взаємодії суспільства і людини, де людина розуміється і практично використовується як інструмент, засіб реалізації будь-яких проблем. В демократичних розвинутих країнах економічний ріст – засіб, що дозволяє збільшити витрати на розвиток людини.

Людське суспільство і людину змінили саме революції – суспільно-політичні та науково-технічні. Суспільно-політичні революції змінюють економіку, політику, ідеологію суспільства, соціальні відносини. Науково-технічні революції змінюють науку і техніку, інтелектуальне та предметне багатство людини. Змінюється характер праці, потреби, інтереси. Мотиви, цінності людини. Ми стоїмо на порозі інтелектуальної революції, яка відкриває шлях духовній революції.

Сучасні розвинуті суспільства намагаються поєднати добробут (організуючим принципом є раціональність) і гуманізм (організуючим принципом є добро, вірніше доброта). Економічною основою суспільства крім чисто економічних явищ (продуктивна праця, засоби виробництва, капітал, фінанси, економічні відносини) стає соціально-економічне і морально-психологічне явище – соціальний капітал.

Соціальний капітал – сукупність відносин з людьми, результатом яких є довіра, обов’язок. Об’єктивний стан – мережа зв’язків, які використовуються для отримання інформації, економії ресурсів, взаємного навчання правилам поведінки, формування репутацій. Інституціональна основа соціального капіталу – певне соціальне коло, членство в групі. Таке членство може мати формальний статус (член клубу, асоціації). Речова його форма – списки адресів і телефонів потрібних людей. Передача такого капіталу здійснюється через знайомство, рекомендації.

Соціальні зв’язки стали привертати до себе увагу дослідників не тільки щодо аналізу соціального капіталу, а взагалі. Причина цього в розширенні інтеграції, об’єднуючих процесах. Йдеться, наприклад, про групову роботу, роботу команди, колективу, взаємну вигоду в ділових переговорах, пошук основ у колективній діловій взаємодії, про зв’язки всередині організації, установ, підприємств (між працівниками, між керівниками і підлеглими, між окремими відділами).

Довіра і обов’язки – важливі складові соціального капіталу. Довіра – очікування прояву доброти, доброго відношення, виконання обов’язків. Ефективне використання соціального капіталу залежить від соціокультурного середовища. В тих країнах, де державні системи пронизані корупцією, злочинністю, де існує кругова порука економічні злочинці зрощуються з державними структурами і замість, наприклад, приватизації здійснюється “прихватизація”.

Рівень соціального капіталу, його якість підвищується разом з розвитком правової держави, громадянського суспільства, культури людей, етики ділових зв’язків.

Російський вчений Васильчук Ю. розвиває концепцію соціального розвитку людини. [4] Соціальний розвиток людини – процес динамічний і комплексний. Людина живе і розвивається у “світі людини” – в тому матеріально-культурному, суспільному середовищі, який сама створила. Людина - працівник, громадянин, споживач та духовна, свідома істота.

Різні сторони людини розкриваються в різні періоди часу та в різних точках світу, різних регіонах і країнах. Тобто, конкретний час і конкретний простір накладають відбиток на життєву діяльність людини. Проявляється і специфічна особливість кожного окремого індивіда.

На розвиток людини впливають всі речі, явища, процеси, які мають місце у світі. У великому масштабі – природа, суспільство, культура, епоха, інша людина (інші люди). Сильніше ці явища впливають тоді, коли людина взаємодіє з ним, змінює їх, перетворює. Тому найбільший вплив на існування людини та людства, їх розвиток, має праця. Типи і форми праці впливають на виникнення нових рис, ознак людини. Перетворюючи світ, людина сама перетворюється. Саме це співпадання зміни обставин і зміни людської діяльності Маркс назвав революційною практикою.

В питанні розвитку людини звертають увагу також на реалізацію суб’єктивності, творчу самореалізацію, спілкування, збереження своєї індивідуальності. Всі ці прояви розвитку людини мають соціально-історичний характер, здійснюється нерівномірно у світі і в кожному суспільстві, країні, мають соціокультурні та природні межі. [5, С.11]

Якби суб’єктивно не була сильна людина, якби не вивищувалась її індивідуальність вона все ж таки залежить від оточення, середовища, типу культури до якої належить, цивілізації, часу (епохи) в якому живе, від характеру суспільства, де виросла, розвивалась і виховувалась. Ось, наприклад, який зв’язок, взаємовплив капіталізму і типом, або як тепер кажуть, моделлю людини?

Капіталізм – суспільна система, що ґрунтується на приватній власності і рухається, розвивається мотивом прибутку, збагачення. Капіталізм просякнутий духом приватизації, ринку, підприємництва, комерції, конкуренції.

Людина в капіталістичному суспільстві функціонує як персоніфікатор виробництва, капіталу, раціональної раці. Тут людина представлена і визнана з боку корисної функції (виробничої, політичної, адміністративної).

Ринок, як писав М.Вебер, деперсоніфікує особистість, учасники ринку взаємодіють здебільшого як товари, ніж особистості. І тому з ринкових відносин усуваються моральні норми і поведінка людей раціоналізується. Капіталізм ще характеризується економізацією усіх сфер життя суспільства (більше виробляти, більше і краще споживати, більше мати; щоразу краще і ефективніше рекламувати). Економічна мотивація діяльності стала призначенням людини. Зв’язок економіки і техніки, науки і практики, політики і економіки є проявом капіталістичної раціональності: більша ефективність праці при зменшенні витрат.

Але капіталізм є не тільки тип суспільства, але й тип цивілізації. Символічними механізмами капіталізму крім приватної власності, ринку, прибутку є чітка організація, раціональна діяльність, техніка, технологія, культура.

Економізація життя, раціональність, гонитва за матеріальним прибутком сформували капіталістичну людину, тобто економічну людину (Нomo economicus) – трудолюбиву, раціональну, дисципліновану, підприємницьку, матеріально заінтересованою.

Але кожне суспільство породжує два типи людей (адже один із сутнісних ознак людини є двозначність, амбівалентність) – адекватний даному суспільству і протилежний йому, з позитивними і негативними рисами. Капіталізм породив антикапіталіста.

Капіталізм породив людину з такими негативними рисами: егоїзм, індивідуалізм, бездушний раціоналізм, самовпевненість, владність, вміння подати себе, показати, рекламувати.

Становлення капіталізму не зводилось тільки до розвитку товарного виробництва, обміну, поділу та кооперації праці, накопичення матеріального багатства. Умовами капіталістичного становлення було також ускладнення суспільної організації в результаті руйнування традиційних успадкованих привілегій, підвищення культури праці, організації, демократизації, виникнення нових форм соціальної інтеграції,