з вирішенням фун-даментальних, методологічних проблем місця людини в сис-темі всесвіту, її сутності. Загальнопсихологічні дослідження особистості — це дослідження людини як носія сукупності пси-хічних властивостей і якостей, що визначають соціально зна-чущі форми діяльності та поведінки. Загальна психологія, та-ким чином, досліджує в особистості її внутрішню природу, зумовлену соціальними умовами, котрі самі по собі не є пред-метом психології. До сфери інтересів загальної психології на-лежить вивчення регулятивних функцій у поведінці особис-тості таких внутрішніх якостей і властивостей, як характер, темперамент, задатки та здібності, мотивація.
Таким чином, особистість у соціології трактується як ре-алізована інтеграція в конкретному індивіді соціально значу-щих рис, що відноситься до сутності даного суспільства.
Основна проблематика соціологічної теорії особистості — це формування соціальних спільностей, вивчення закономір-ностей її взаємозв'язків із суспільством, із соціальними гру-пами, регуляція та саморегуляція її соціальної поведінки.
Витоки сучасної концепції соціалізації знаходимо в працях фран-цузького соціолога Габріеля Тарда. В основу теорії соціалізації він Поклав принцип наслідування, що лежить в основі людських взаємовідносин (відносини «вчитель-учень» він вважав типовими соціальними відносинами). Розгорнуту соціологічну теорію, яка описує процеси інтеграції індивіда в соціальну систему через за-своєння загальноприйнятих норм, розробив американський соціолог Талкотт Парсонс. Органи соціалізації, включаючи сім'ю і інститу-ти освіти, на його думку, виконують функцію відтворення соціаль-ної структури.
В соціології аналізом проблем соціалізації особистості займали--ся російські та українські соціологи Борис Ананьев, Сергій Бабенко, Михайло Дьомін, Ігор Кон, Петро Лямцев, Володимир Паригін та інші. Вони зазначали, що аналіз соціалізації людини дозволяє визначити не тільки те, як формується особистість і якими засобами, але й те, що сприяє розкриттю механізмів включення індивіда в суспільні процеси.
2. Соціологічна структура особистості.
Особистість, взаємодіючи із суспільством, виявляє свої характерні риси: самосвідомість, ціннісні орієнта-ції, соціальні відносини, автономність, внутрішню ду-ховну структуру (потреби, інтереси, цінності, мотиви, соціальні норми, переконання, світоглядні принципи, смаки, звички та ін.). Соціологічний підхід до струк-тури особистості враховує передусім особливості й ме-ханізми її соціальної поведінки. Вона має певні спону-кальні чинники, до яких належать потреби та ін-тереси.
Найважливішим критерієм аналізу особистості є потреби — внутрішні стимули її активності, те, що забезпечує її існування і самозбереження. Американ-ський соціолог Абрахам-Харолд Маслоу (1908—1970) виробив ієрархічну теорію потреб, поділивши їх на ба-зові (постійні) та похідні (змінювані). Базові потреби розташовуються, згідно з принципом ієрархії, у вис-хідному порядку від нижчих (переважно матеріаль-них) до вищих (переважно духовних): —
фізіологічні та сексуальні потреби (у відтворенні людей, їжі, диханні, русі, одязі, житлі, відпочинку);—
екзистенціальні (у безпеці свого існування, впев-неності у завтрашньому дні, стабільності суспільства, гарантованості праці);—
соціальні (у належності до колективу, групи чи спільноти, у спілкуванні, турботі про інших та увазі до себе, в участі у спільній трудовій діяльності);—
престижні (у повазі з боку інших, їх визнанні та високій оцінці своїх якостей, у службовому зростанні й високому статусі в суспільстві);—
духовні (у самовираженні через творчість).
Перші дві групи потреб Маслоу вважав первинни-ми і вродженими, інші — набутими, наголошуючи на тенденції зростання потреб, заміни первинних набути-ми людиною.
Потреби відображають об'єктивну залежність лю-дини від зовнішнього світу, соціального середовища, їх ще класифікують на природні та соціальні (створе-ні суспільством). Природні потреби характеризують людину як біологічну істоту (потреба одягу, житла, їжі тощо), соціальні — продуктом суспільного життя, рівня розвитку людини (потреби духовної культури, спілкування з іншими людьми, необхідність трудової діяльності). З розвитком суспільства, набуття ним ци-вілізованих форм природні потреби людини соціологізуються. Це означає, що цивілізована людина потре-бує певного типу житла й одягу, їжі певної якості, що зумовлено конкретно-історичним розвитком суспільст-ва, національними традиціями, релігією, моральними нормами.
Тісно пов'язаний з потребою інтерес. Він також має об'єктивно-суб'єктивну природу і є усвідомленням потреб. Потреби й інтереси виступають об'єктивною стороною діяльності й поведінки особи. Разом вони є основою ціннісного ставлення особистості до навко-лишнього світу і використовуються для дослідження регуляторів соціальної поведінки. Суть соціологічного підходу до проблеми цінностей полягає в з'ясуванні їх ролі як з'єднувальної ланки між поведінкою особисто-сті, з одного боку, та соціальними групами, спільнота-ми і суспільством — з іншого.
Цінність — суспільне ставлення особистості, яке переносить її потреби та інтереси на матеріальні та духовні явища, надає їм визначальних соціальних рис.
Звичайно, індивід оцінює предмет, не співвідносячи його зі своїми потребами та інтересами, а крізь призму існуючих у суспільстві ціннісних критеріїв, уявлень про справедливе, прекрасне, корисне тощо. Сукупність індивідуальних і суспільних, особистих, групових і спільнісних, засвоєних особистістю цінностей формує систему її ціннісних орієнтацій, якими вона керується у житті.
Ціннісні орієнтації — соціальні цінності, які спрямовують ді-яльність та соціальну поведінку особистості і поділяються нею.
Ціннісні орієнтації виступають як соціальні наста-нови людини, регулюють її поведінку.
Соціальні настанови — соціальне визначені загальні орієнта-ції особистості, які відображають можливості особи діяти від-повідно до об'єкта дії.
Людину як суб'єкта окреслюють мотиви, які ха-рактеризують її ставлення до інтересів і ціннісних орієнтацій.
Мотиви — усвідомлена потреба особистості-суб'єкта у досяг-ненні певних цілей, бажаних умов діяльності.
Мотиви класифікують, виокремлюючи серед них основні — матеріальні, духовні, економічні, соціальні, ідеологічні, релігійні та ін. У свою чергу, кожен з них має свій внутрішній поділ: наприклад, у духовних мо-тивах вирізняють моральні, естетичні, релігійні, атеїс-тичні, філософські та ін. У системах мотивів виділя-ють домінуючі або периферійні, провідні або другоряд-ні тощо.
Особистість є не тільки наслідком, а й причиною со-ціальне значущих дій в певному соціальному середови-щі. Економічні, політичні, ідеологічні та соціальні від-носини певних історичних типів суспільства виявля-ються по-різному, визначаючи соціальну якість кожної людини, зміст і характер її практичної діяльності. Са-ме в процесі діяльності