капіталізм – система конкурентних відносин між капіталами, а також між капіталом і формально вільною працею, що набуває форм експансіоналізму ринкової економіки із класами як головними елементами соціальної структури суспільства;

індустріалізм – використання різноманітних джерел операцій, машин і технологій для виробництва матеріальних благ;

спостереження за поведінкою індивідів у політичній і публічній боротобі, безпосередній та опосередкований контроль за людьми й поширенням інформації;

централізований контроль за засобами насильства (зброєю та військовими спорядженнями). Цит. за Макєєв С. Соціальні інститути: класичні тлумачення й сучасні підходи до вивчення. – Соціологія: теорія. Методи, маркетинг, 2003, №4.

Цей перелік ознак неповний. До нього можна додати:

широке розповсюдження інформаційно – телекомунікаційної сфери взаємозв’язку;

зростання інформації, свідомості, культури у всіх сферах суспільства;

зростання ціннісно-культурних засобів (самореалізація через освіту, професійну та творчу діяльність, практики самовдосконалення, актуалізація таких базових аспектів індивідуального та суспільного існування як здоров’я, довголіття, якість та доступність медичних послуг, якість довкілля, їжі, повітря, води);

індивідуалізація, суб’єктивація та рефлективність індивідуального та суспільного буття.

Сучасне суспільство характеризується невизначеністю, що включає динамічну компонентну нестабільності, гнучкість і структуру (фрагментарність, епізодичність). Британський соціолог З.Баутман так характеризує невизначеність сучасного суспільства: в ньому “все може відбутись і все може бути зроблено, але ніщо не може бути зроблено раз і назавжди...” Баутман З. Индивидуализированое общество. Пер. с англ. под ред. В.Л.Иноземцева. М.: Логос, 202, с.51.. Таке суспільство не є тривким і ніхто не може себе впевнено почувати. Скрізь ми бачимо і відчуваємо “непевність перевтілення”, “знецінення порядку”, “байдужість до довготривалих життєвих планів”, “незрозумілість життєвого контексту”, “нестійкість всіх можливих точок відліку” (З.Бауман). Девіз життєвої стратегії – “зараз”. Поширюються процеси індивідуалізації, соціального багатоманіття. Взагалі особистісна свобода, зникнення жорстких норм і контролю приносить з собою невизначеність. Бідні верстви населення менше відчувають невизначеність, вони неспроможні змінити на краще життя. Соціально нестабільними є середні класи, вони не витримують швидкозмінні альтернативи. Із цієї невизначеності виграють багачі, які застраховані від невизначеності життя.

Сучасна методологія вимірів прогресивного розвитку суспільства перейшла від традиційних оцінок зростання доходів та добробуту громадян, вийшла за межі і суто економічних критеріїв і залучає інтегральні показники: особистісно-психологічні, культурно-ціннісні та суспільно-політичні виміри.

Наприклад, комплексний індикатор людського розвитку як процес розширення можливостей вибору включає:

можливість прожити довге життя зберегти добре здоров’я;

можливості здобути освіту;

можливості доступу до засобів, що забезпечують гідний життєвий рівень.

До трьох характеристик суспільства – ефективність інституціональної структури, якості соціально-групової структури, рівня людського потенціалу, слід додати культурно-історичні особливості суспільства. Треба вивчити історичні та соціокультурні чинники формування взагалі культури і, зокрема, економічної, політичної, соціальної, духовної, культури праці, культури організацій, формування традицій громадянської активності.

Наприклад, культурна цінність самовираження, “індекс громадянської” є передумовою успішної демократичної трансформації та розвитку ефективної економіки, а останні своєю чергою стимулюють відтворення соціокультурного стану, але в нових генераціях.

Визначальними чинниками соціального розвитку суспільства є ціннісно-культурні домінанти, культура, суспільний менталітет. Тому процеси модернізації, трансформації можуть мати успіх коли буде розвиватись культура і нейтралізуватись культурні вади даного суспільства, даного народу, даної країни.

Для суспільного прогресу має значення така культурна особливість громадян суспільства як “ціннісні самовираження” (міжособистісна довіра, взаємна терпимість громадян, громадянська активність). Довіра, співпраця, активність людей, для громадянської єдності є більш глибшими чинниками розвитку суспільства ніж економічний розвиток. Вертикально-структурована політика, ізоляція, фрагментарність суспільного життя, недовіра гальмують розвиток суспільства. Суспільство треба описувати ще й історично-культурними особливостями. Наприклад, громадянам України властиво індивідуалізм, самостійність, брак солідарності, міжособистісної довіри, позиція “моя хата скраю”.

В Україні існує історичні спадщина недовіри до будь-яких організаційних утворень згори, присутність стійких неформальних зв’язків, що компенсує брак публічної активності, але відтворює культуру, масове розчарування у новій псевдодемократичній та квазіринковій системі.

“Людський матеріал”, “людський потенціал” характеризується такими негативними ознаками:

несприятливістю культурно-історичного чиннику. Це нерозвинутість модерних громадянських традицій, відсутність досвіду демократичної політичної участі, привчання до безпорадності, клієнтизм, що зумовлює блат, кумівство, земляцтво, відсутність досвіду контролювання владних інституцій;

слабкість соціального чиннику; слабкість і мало чисельність українського середнього класу, який є головним носієм громадянських чеснот, відсутність самостійного, економічного, психологічного та культурно незалежного індивіда, особистості з розвинутим відчуттям власної гідності та своїми інтересами, брак солідарності, відповідальності, самодисципліни, культури виживання;

несприятливий демографічний чинник, вимушена трудова міграція;

неконтрольована суспільством влада;

нерозвинуті форми незалежної від держави самостійності громадян;

відсутність традицій самоорганізованого колективного самозахисту, солідарної дії;

зневага до закону;

бюрократія приватизувала свої державні повноваження і спрямувала розвиток держави на реалізацію своїх внутрішніх інтересів;

системна корупція;

збереження старих кадрів, цінність організації, технології керування;

громадянська пасивність.

І тому модернізацію, трансформацію в Україні здійснювали:

без втручання впливових суспільних сил, що усвідомлювали свою зацікавленість у змінах;

зовнішній характер причин модернізації.

Правда, після “помаранчевої революції” суспільна активність громадян України піднялась на кілька порядків вище. Україна виросла політично, піднеслись її політична свідомість. Громадяни України зрозуміли свій загальний інтерес: боротьба за народні, національні інтереси всупереч чинній владі.

Сучасне розвинуте суспільство і далі трансформується, вбирає в себе тисячолітній загально цивілізаційний досвід людства. Нова суспільна система, новий тип суспільства вирисовується як:

послідовно демократичний устрій, що спирається на розвинуте громадянське суспільство і забезпечує рівноправ’я, право і свободи всіх людей, суспільний контроль за владою, державними функціями;

ефективна економічна система ринкового типу, яка спирається на плюралізм форм власності і господарювання, ринкового регулювання з активною регулюючою і контролюючою роллю держави і є соціально спрямована;

справедлива система розподілу і соціального захисту людей, що забезпечує рівні можливості і стимули до різних видів діяльності;

зростання високих технологій, інформація, освіта і культура, виробництво нематеріальних благ і послуг, підвищення ролі людського капіталу;

гуманізація і екологізація виробництва, поворот економіки до соціальних