глобалізація економіки, перетворення національної економіки в ланку світового господарства, формування світової економічної інфраструктури, системи регіональних і всесвітніх економічних інститутів.

Трансформація в постсоціалістичних країнах, невдалі реформи негативно на вплинули соціальну сферу, соціальні проблеми і тому маємо:

бідність переважної більшості населення;

безробіття;

низька оплата праці;

деградація соціальної сфери;

поляризація суспільства;

депопуляція;

зниження якості населення;

міграція.

Нерозв’язаність соціальних проблем носить шкоду безпеці країни, приводить до соціальної напруги, негативно впливає на якісні характеристики країни.

Ознакою соціального суспільства є бідність, різні її прояви, рівні, кількісні та якісні параметри.

В постсоціалістичних країнах бідність має різні прояви – бідний селянин, бідний робітник, бідний інтелігент, бідний спеціаліст-професіонал, нова бідність, нові бідні, економічна бідність, соціальна бідність, стійка бідність.

Бідність негативно впливає на продуктивність і мотивацію праці, погіршення здоров’я, зниження рівня освіти, культури, моралі. Бідність –соціальний стан людини (групи людей), які живуть нижче прожиткового мінімуму. Якщо до мінімального прожиткового мінімуму додати мінімальну житлову забезпеченість, то бідних в Україні, зокрема, перевалили більшість населення. В повному обсязі бідність можна визначити якщо ще врахувати мінімальну зарплату, мінімальну пенсію, мінімальну допомогу.

Сьогодні в поняття бідність включається не тільки рівень якості споживання продуктів, дохід на душу населення, але й соціальні індикатори (доступність до освіти, медичного обслуговування), інших соціальних послуг, можливості людини, свобода її вибору і здібностей.

СТРАТЕГІЧНІ НАПРЯМИ СОЦІАЛЬНОГО РОЗВИТКУ СУСПІЛЬСТВА

Стратегією сучасного розвитку суспільства має бути його соціальний розвиток. Що це означає? Соціальний розвиток суспільства – це покращення умов життя людей, підвищення його рівня, поліпшення якості життя, демократизація, гуманізація.

Для соціального розвитку суспільства недостатньо базових цінностей ліберальної ідеології – економічна свобода, приватна власність і держава. Такий неоліберальний економічний детермінізм слід доповнити ціннісним підходом – розвитком стану духовної сфери, соціокультурних параметрів.

Оскільки у світі всі суспільства стали капіталістичними, то ключовими питаннями розвитку суспільства є співвідношення ринку і суспільства, ринку і держави.

Суспільство не можна зводити до ринку, не потрібно всі суспільні явища підпорядковувати ринковій раціональності, як це має місце в класичному капіталізмі. В спорті, наприклад, торгують футболістами (їх продають, купують, обмінюють, словом заробляють на них). В телебаченні будь-яка передача кількаразово переривається на рекламу, що дратує глядачів, негативно впливає на емоційно-чуттєвий стан. Не ринок повинен визначати суспільство, а суспільство повинно використовувати ринок як суспільний механізм, спрямовуючи його функціонування. Ринок не повинен диктувати пріоритети соціально-економічного і технологічного розвитку, споживацькі стандарти. Хоча ідеолог економічного лібералізму Фрідріх фон Хайєк говорив, що управляти суспільством повинні “безособові сили ринкової економіки”. Історичний досвід і самого класичного капіталізму і тих суспільств, які переходять від соціалізму до капіталізму свідчить, що ринком, приватною власністю держава повинна управляти, оскільки стихійні ринкові сили, стихія приватновласництва зумовлює нестійкість в економіці, негативно впливає на соціальну сферу, систему “людина - природа”.

Держава як представник суспільних інтересів визначає основні параметри ринку, орієнтири для діяльності суб’єктів ринкових відносин, формує правовий простір функціонування ринку. Економічна політика держави визначає той суспільний контекст, в якому проходить самоорганізуюча діяльність ринку. Основними напрямками розвитку суспільства є інституціональні перетворення з метою утвердження законності і оздоровлення державних служб, розвитку громадянського суспільства; розвиток внутрішнього ринку з метою зменшення залежності від експорту, захисту вітчизняного виробника, стимуляції дрібного і середнього бізнесу, збільшення споживацького попиту; раціоналізації структурної і промислової політики з перспективою втілення інноваційних технологій, раціонального розміщення виробничих потужностей, модернізації промислової бази; прогресивної соціальної політики, спрямована на більшу зайнятість і працевлаштування громадян, підвищення оплати праці, соціального забезпечення, вдосконалення системи освіти, виховання культурної компетентності людей, розвитку системи охорони здоров’я, забезпечення гарантованого розподілу доходів; прогресивна культурна політика, спрямована на захист від деградації і дегуманізації культури, поширення низькоякісного “культурного шир потребу”, деформації моральних цінностей; комплексна демографічна політика, яка б протидіяла тенденції до зменшення населення; сучасна екологічна політика, розробки, введення і контроль за дотриманням екологічних нормативів.

У виборі стратегії розвитку, держава, яка керує суспільством повинна рахуватись з процесами глобалізації. Але зажди треба вибирати свій, особливий національний шлях розвитку, або точніше органічний розвиток, який враховує історично сформоване соціокультурне середовище, звичні системи цінностей, традиції, менталітет народу (“архетип нації”). Глобалізацію слід доповнювати локалізацією (“глокалізацією”). Використати для національної економіки ті нові технологічні, організаційні, виробничі і споживацькі навички, вироблені глобалізацією.

В глобалізацію втягнуті в тій чи іншій мірі всі країни, всі сфери економічної діяльності, оскільки економіка і суспільство в цілому пов’язані з такими глобальними проблемами як обмеженість ресурсів, економічна криза, продовольча і демографічні проблеми, інтелектуальний розрив між світовим центром і світовою периферією, перетворення бідності в глобальну проблему.

Ізоляція від світового господарства веде до зниження темпів росту, хронічного застою із-за дефіциту технологічних і фінансових ресурсів, людського капіталу, відсутності зовнішніх імпульсів розвитку.