Якщо культурологічно підійти до поняття «насильство», то виявляється воно є не тільки примус, гальмо, придушення, депресії, злочин, але і повідомлення (Х. Арендт), комунікативний засіб (Д Ріге), те, що примушує думати. Як стверджує Л Вітгенштейн будь-яка логічно строга аргументація має насильницький характер (якщо всі люди смертні, то я змушений визнати, що колись і я помру). П. Рікьор говорить «історія є насильство». І праця є насильство. І вся культура є насильство. Щоб бути здоровим людина повинна систематично бігати, плавати, займатися різними фізичними вправами, обливатися холодною водою. Така фізична культура вимагає сили волі, насильства щодо свого тіла і хатнього комфорту. Продукти будь-якої культури нагромаджуються завдяки великій праці, яка є насильством над самим собою. Насильство є творчість. Людина не може постійно перебувати в примусі, гальмуванні, придушенні, щось комусь повідомляти, заставляти тобто бути в насильстві, вона хоче ненасильства, звільнитись від напруження. Поперемінно насильство змінюється ненасильством і навпаки. Людина не може йти вперед якщо не перерве свою логіку історії, свій звичний, усталений спосіб життєдіяльності. Моменти переривання є свобода, є насильство, є інновація, є «вибух проти», «бунт проти». В періоди таких вибухів, бунтів, революцій насильство є свободою. Всі отримані свободи і демократії врешті-решт застигають, твердіють, гальмують дальший крок вперед. «Джерело свободи, повинно підживлюватись час від часу кров’ю патріотів і тиранів. Це – його природне удобрення» - писав Т. Джефферсон .

За Фуко М. влада немає етичного характеру. Контрвлада не є кращою влади. Влада «тече» по капілярах соціальних тіл подібно до природних процесів. Влада і контрвлада є дією і протидією. Усунути панування неможливо. Соціальне життя – безперервна війна. Автор, який створює моральне значення «помер».

У Ніцше насильство здійснюють «імморалісти», активні нігілісти; це насильство в ім’я блага, відновлення здорової тваринності людини, звільнення людини із полону волі. Надлюди у Ніцше підстрелюють мораль, щоб вона ожила.

У Ніцше ще в деякій мірі залишається моральне значення насильства, але більше він останнє характеризує не етично, а естетично. У Фуко етичність політичної боротьби втрачається повністю.

Ж. Сорель у книзі «Роздуми про насильство « (1907р.) писав, що насильство виконує функції моралі, яка сама не в стані реалізувати їх. Мораль вчить підтримувати достоїнство людини – таке соціальне відношення як справедливість. Реальною силою захисту справедливості від людського егоїзму, тиску зовнішнього середовища, що нав’язує конформістське примирення з безконечними несправедливостями буденного життя, є тільки насильство. Для держави людина тільки засіб. «Внутрішній» голос людини, її переконання, її мораль стають справжньою силою тільки тоді, коли людина бере участь в боротьбі, у війні, у насильстві. Мораль повинна бути дієвою, а не споглядальною. Див: Сорель Ж. Размышления о насилии. М. 1907. С.92

Насильство повинно бути за загальнолюдську мораль, а не за групову, класову, буржуазну чи пролетарську. Насильство не може переходити певну межу, межу розумності, моральності.

Рішення про застосування насильства належить суб’єкту. Насильство випливає із властивих людині вад: прагнення помсти, корисливості, заздрості, честолюбства, властолюбства, гордощів, боягузтва, злості. Насильство – найгірша реалізація волі.

Проблема насильства і ненасильства вперше поставлена ще індуїстською і буддійською філософіями. Л. Л. Толстой у роботі «Закон насильства» обґрунтував положення про «непротивлення злу насильством». Цей принцип є вибір засобу для опору зла. Зло і є насильство, зовнішній акт, який внутрішньо заперечує добро. Прихильником принципу «непротивлення злу насильством», що втілив його у практику життя і політичної діяльності, є М. Ганді. Насильство і ненасильство зв’язані. Насильство неминуче для живого організму, оскільки все живе існує за рахунок іншого (або користується ним або його фізично з’їдає, споживає, знищує). Людина свідомо і несвідомо постійно робить зовнішнє насильство. Життя одного є смерть для іншого. Як писав Геракліт: «ті із смерті тих».

Етика ненасильства ґрунтується на любові, розумінні і доброті. У відомого американського політика Мартіна-Лютера Кінга концепція ненасильства включала: 1) прагнення справедливості узгоджувати з божественною волею і силою; 2) потрібно визнавати священність людської особистості, безмежну цінність життя людини і її гідність; 3) людські стосунки мають ґрунтуватись на засадах прагнення добра ближньому, а також утвердження взаємопов’язаності всього живого. Засобом виправлення насильства як зла є моральне і духовне просвітництво народу.

Етика ненасильства передбачає з боку провідників народу безперервний самоконтроль, боротьбу з ницими, гріховними проявами «Я». ненасильство як соціально-психологічне спрямування, як мораль, як політична установка вимагає самодисципліни, терпимості, витримки.

3.5. Формальна і неформальна («тіньова») влада в постсоціалістичних суспільствах. Проблема співвідношення формальної і неформальної влади існує у всіх суспільствах (розвинутих і нерозвинутих, демократичних і недемократичних). Формальна влада структурована вертикально (законодавча, виконавча, судова) і горизонтально (центральна, регіональна, місцева). Неформальна влада належить різним угрупуванням в різних економічних сферах (енергетика, металургія, фінанси тощо). Вони ділять між собою зони впливу. Суперечності і конфлікти між цими владами можуть бути спричинені незрілістю демократії, недосконалістю законодавства, реформуванням політичної системи.

В Україні комуністична номенклатура переродилась в класово-корпоративну економічну владу. Ці процеси відбулися поза контролем суспільства, оскільки не було демократичних традицій, властивостей громадянського суспільства. На сьогодні склалась самодостатня псевдодемократична влада із сильною тоталітарною тенденцією влада відчужена від суспільства, фінансово забезпечуючи