В концепції інтегральної соціальної природи людини філософська антропологія вивчає природні основи суспільного життя людини і повинна включати як найважливішу проблему співвідношення фізичного, біологічного, психологічного, соціального і культурного. Фізичну природу, її вплив на людину, на біологічне, психологічне, соціальне і культурне теж слід вивчати. Адже кожна людина хоче мати нормальний ріст, нормальну вагу, нормальну силу і т.д. від цього залежить і її біологія, психологія, соціальне та культурне самопочуття.

Людину треба вивчати як на індивідуальному рівні, так і на масовому, особливо у зв’язку з масовим поширенням алкоголізму, наркоманії, токсикоманії, які мають соціоприродне походження.

Теоретичний інтерес соціально-біологічних досліджень для філософської антропології викликають вивчення природної основи розвитку людини і суспільства та узагальнення природничонаукових даних щодо біології, фізіології, психології, демографії, медицини і техніки.

Біологічне в суспільстві – сукупність процесів, закономірностей притаманних людству як сукупності популяцій, виду. Це внутрішня передумова, сторона соціальної життєдіяльності.

Соціальне – якісна визначеність сутнісних сил людства як співтовариства людей, здатність до мислення, праці, мови, міжлюдському спілкуванні.

Між біологічним і соціальним є відповідність але має місце і суперечності. Люди, наприклад, дозрівають скоріше біологічно і відстають соціально (треба завершити школу, здобути спеціальність).

Цілісність біологічної життєдіяльності людини треба вивчати через обсяг всього людського виду (біологічні групи або популяції). За Гумільовим Л. Н. етногенез як розвиток популяцій пізнається історично і як складний біосоціальний процес змін людини. Див.: Гумилев Л. Н. Этногенез и биосфера Земли. Л., 1990 – С. 266, 467 Популяційний підхід при дослідженні національного характеру російського народу знаходимо в працях: Л. Франка, Л. Карсавіна, М. О. Лосського. Див. Лосский Н. О. Характер русского народа. Книга 1-2. – Посев, 1957

Духовність. Духовність - специфічно людська здатність розвивати дух, своє доброчинне Я, розрізняти добро і збагачувати себе знаннями, мудрістю, виходити за рамки буденності.

Ускладнення суспільного та індивідуального життя супроводжується зростаючими вимогами до внутрішнього життя людини, її духовності. Діяльністно-перетворюване ставлення до світу вимагає утверджувати діяльно-творчу позицію у світі, позитивно-стверджувальне, доброчинне як ядро такої позиції. Недостатньо ефективне задіювання цих здатностей або їх утрата, деградація обертається деструктивними наслідками в усіх сферах життя, буття дедалі більш проблематизується.

Суспільство розвивається настільки стрімко, що недостатньо активний розвиток, збагачення та використання потенціалу духовності веде до занепаду позитивного формування людини, творчого індивідуалізму.

Людина – істота, що має здатність творення і покликана його реалізувати людське існування – це творення себе і адекватних зовнішніх умов для себе. а створюючи і відтворюючи такі умови людина транслює в майбутнє свою культуру і тоді її життя сповнене сенсу.

Духовність – першорядна глобальна проблема. Людина постійно духовно розвивається, зазнає внутрішніх перетворень. Змінюються її духовні елементи – цінності, смисли, значення, образи, ідеї, знання, вірування. Духовність – сутнісна характеристика людини, вона є соціально-психічним феноменом і виникає у царині напруження «людина-світ». Духовність – життєстверджувальна основа людського життя, вкорінена в знаннях, образа відчуттях і почуттях, ідеалах, переживаннях.

Постає духовність як надпрагматичний зміст життя, принцип самобудування та існування людини з аурою людськості.

Духовність вимірюється активністю доброти людини. Духовність оберігає людину від втрати людського сенсу, частковості, жорсткої системи існування «виробництво – споживання – платне задоволення», «мати більше – бути добрим менше». Обмеження життя людини одною матеріальною сферою приводить до абсурду, саморуйнації.

Духовність є необхідною умовою виходу за рамки необхідності, випадковості, повсякденності, подолання кінцевості, обмеження.

Життя-буття людини, зміст її потреб цілей, мрій та їх здіснення проходить через внутрішній духовний світ, є його проявами. Духовність формує, збагачує, відтворює сутнісну підставу життя людини, допомагає визначитись у своїх ролях, обов’язках, виборі, бажанні.

У суперечності між життям і світом, життям і культурою людина може зламатись, стати бездуховною або злодуховною (дух вона має завжди, але він може бути злий, демонічний), ховатися за різними симулярами, приховувати свою внутрішню порожнечу масками, назводить людину до тварини. Необмежені життєві потяги відкривають двері для прояву розгнузданих тваринних інстинктів.

Людське життя – це відтворення старого та створення нового, відтворювання та створювальна (творча) функції. Прояви життя людини, людського і нелюдського різні у різних явищах – у відносинах спілкування, любові, ненависті, у діях, вчинках, сімейному житті, вихованні дітей, праці, виборі життєвого шляху.

Людина повинна виявляти і проявляти не тільки волю до життя, а волю до життя великого, надійного, багатогранного, героїчного. Розум, почуття і воля робить людину такою якою вона є. «Бути собою» - не просто важко, але треба знати що це значить «собою», яким я маю бути сам по собі. Я можу бути добрим, бувати лагідним до людей, а внутрішньо злим, відчувати огиду до оточуючих.

Людина часто загублюється у суспільному житті і у своєму власному, коли життя дезорієнтує, втрачається смисл власного життя або хибно визначаються життєві пріоритети.

Життя змушує жити, оволодівати вмінням жити або вмінням влаштовуватися у житті. Можна бути геніальною людиною у своїх творах, виробах, думках і низькою або звичайною людиною у житті, сім’ї. Лев Толстой – геній літератури, совісті людства, викривач людського зла, творець свого власного релігійного вчення. Але в приватному, сімейному житті не був не тільки великим і добрим, а мізерним, злим. Все його сімейне життя трималось на жінці Софії Берс. Він не витрачав себе на щоденні турботи сімейного життя і можливо як художник, мислитель, геній він прав, а як людина? Ні! Його дружина Софія, яка переписувала всі його твори і виховувала його дітей писала у своїх спогадах «Моє життя»: