Ще на першому році сімейного життя Л. Толстой записав: «Жахливо, страшно, безглуздо … зв’язувати своє щастя з матеріальними умовами – дружна, діти, здоров’я, багатство». Хибна думка! Без жінки, дітей, здоров’я, матеріальних умов життя неможливе, а про щастя і думати нічого. Геній геніально помилявся.

П. Сімонов розуміє духовність як степінь представленості в структурі мотивів даної особистості двох фундаментальних потреб: потреби пізнання і соціальної альтруїстичної потреби, потреби робити добро іншим, жити «чужими почуттями», як писав Л. Толстой.

Сьогодні духовна переміна викликала духовну кризу, ознаками якої є розрив з основними переконаннями минулого. Криза сьогодення, тривога за майбутнє, втрата традиційних цінностей, зміна традиційної культури, в першу чергу основних засобів діяльності і форм, культурних моделей, діяльнісних моделей (комп’ютеризація). «Батьки» відстають від своїх «дітей», старше покоління від молодшого. Це відставання діяльнісне, ціннісне. Ми відкидаємо, заперечуємо все, що суперечить нашій традиційній системі цінностей.

Російський вчений О. О. Ухтомський досліджував анатомію і фізіологію людського духу. Йому належить ідея про функціональні органи індивіда і його духовного організму. Згідно Ухтомського, функціональний орган – будь-яке тимчасове поєднання сил, що здатне щось здійснити. Функціональними органами є рух, дія, образ світу, спогад, розум, стан людини (сон, піднесеність, ефект). У своїй сукупності вони і складають духовний організм. Духовний організм – енергійна проекція людини. Функціональні органи існують віртуально і спостережувані тільки у виконанні, в дії, вчинку. Вони збільшують силу і здібності душі. Функціональні органи – новоутворення, які виникають при житті індивіда, в процесі його розвитку і навчання. Вони знаходять в просторі між зовнішнім і внутрішнім. Див.: Зинченко В. П. Размышления о душе и ее воспитание. – Вопросы философии, - 2002, №2, - С. 128 Адже те, що всередині проявляється якось ззовні, а те, що ззовні випливає із середини. Саме тому рух, дія, образ, слово мають своє зовнішнє і внутрішнє. В. Гумбольмдт писав про зовнішню і внутрішню форму творів мистецтва і мови.

Дію індивіда можна тлумачити як зовнішня форма, що має як внутрішню форму, образ ситуації, в якій вона здійснюється і образ дії. У внутрішню форму дії входить і слово, мова. Але і образ світу, образ дії як зовнішні форми можуть вміщати в своїй внутрішній формі дію і образ. І слово, і дія і образ можуть бути як зовнішня форма так і внутрішня. Тобто зовнішня і внутрішня форми зворотні. Невидима внутрішня форма перетворюється у зовнішню і навпаки, видима зовнішня у внутрішню форму. Зовнішнє народжується всередині, внутрішнє народжується у зовнішньому.

В. П. Зінченко висунув таку гіпотезу: «… людина по мірі активного, діяльного і споглядального проникнення у внутрішню форму слова, символу, іншої людини, творів мистецтва, природи, втому числі і своєї власної, будує свою внутрішню форму, розширює внутрішній простір своєї душі. … Створювані людиною в процесі розвитку зовнішня і внутрішня форми представляють собою простір, в якому може знаходитись душа. Цей простір активний, енергійний, його внутрішній надлишок прагне назовні, щоб реалізувати себе і таким чином впливати на зовнішні форми активності, поведінки і діяльності свого носія». Зинченко В. П. Размышление о душе и ее воспитание. – Вопросы философии. 2002, - №2. – С. 132

Мудрість. Мудрість – досягнення надіндивідуального смислу життя; знання вищих істин, благ, цінностей, вміння їх досягти; здатність жити згідно найвищих моральних принципів, творення доброти, міра доброчинності життєдіяльності.

Мудрість поєднує в собі істину, добро, красоту, розуміння і творення їх у сфері знань, практичного досвіду. Вона є досягнення вищих життєвих і духовних істин шляхом навчання, роздумам, досвіду. Без знань мудрості немає, але не будь-яке знання є мудрістю і веде до неї. В античні