В чому особливість цілісності живих систем? Програма такої цілісності в основному визначена генетичною видовою та індивідуальною -структурами. Живе має потреби і для збе-реження своєї цілісності, спрямоване назовні, виходить за свої межі. Ззовні цілісність живого проявляється в його фізичній конституції, актах поведінки організму. Головна умова ціліс-ності організму - співвідношення структурних елементів жи-вого. Прогресивна еволюція всього живого ґрунтується на та-ких процесах:

1) полімеризація (збільшення числа однорідних ком-понентів);

2) диференціація (спеціалізація їх);

3) інтеграція (узгодження і об'єднання функцій компо-нентів в цілісну організацію). Ведучим в цілісності живого є внутрішнє, внутрішні структури як певний досягнутий ре-зультат.

І якщо на нашій планеті і в нашому Всесвіті склались такі унікальні можливості для виникнення життя і людини, то стає так необхідно дорожити цим життям, берегти все живе. Без-межно зростає цінність людського життя. Здавалось би прави-льним сказати, що життя само по собі цінне для людини. Для людини життя - найвища цінність, умова і критерій для існу-вання будь-якої іншої цінності. Проте духовний досвід люди-ни і людства вчить, що цінність життя залежить від смислу життя. Не випадково, коли людина втрачає смисл життя, вона не дорожить самим життям, йде на самогубство. Взагалі, най-більш поширені такі погляди на цінність життя:

1) цінність життя полягає в житті для суспільства;

2) життя людини цінне само по собі;

3) цінність життя зумовлена смислом життя;

4) людське життя - вища цінність, бо це вершина кос-мічної еволюції;

5) лише через певний прожитий час, через смерть лю-дина усвідомлює, що для неї життя найвища цінність.

В релігійно-ідеалістичних побудовах цінність і смисл життя шукають поза людиною, переносяться в сферу якогось абсолюту (бог, абсолютний дух). Тут життя окремої людини перетворюється в засіб служіння цьому абсолюту. Доречно сказати, що і в марксизмі, реальному соціалізмі кожна конкре-тна людина перетворювалася в засіб (суспільства, держави, партії) для досягнення певних цілей (революції, побудови со-ціалізму чи комунізму). В питанні про цінність життя є, зви-чайно, не тільки індивідуальний аспект, але й соціальний. Жоден з них не можна перебільшувати. Людина не може пра-вильно оцінити себе і своє життя без інших "Я". Уявлення про цінність життя має культурно-історичний і конкретно-історичний характер. В різних культурах і в різні часи життєва цінність різна. Історія людства вчить, що культура суспільства вища і більш життєздатна там, де соціальне, загальне не при-гнічує індивідуального, одиничного, бо цінність життя - особистісний синтез всіх інших цінностей.

6.2. Практично-діяльнісний вплив людини на природу. Сучасний розвиток цивілізації і культури характеризуєть-ся посиленням діяльності людини в природоперетворенні. Можливість впливу людини на природу безперервно зростає у зв'язку з НТР. З одного боку, людина має більші можливості задовольняти свої матеріальні і духовні потреби, освоювати колись непридатні для життя нові райони Землі і навіть нав-колоземний космічний простір, а, з другого боку, неухильно вичерпуються природні ресурси, забруднюється природне се-редовище. Перетворююча діяльність людини уже охоплює ці-лу планету, має геологічний, глобальний характер. Нераціо-нальне ведення сільського господарства і промисловості, де відходи в десятки разів перевищують виробництво корисного продукту, призвело до нагромадження такої кількості шкідли-вих речовин, що вони забруднюють все навколишнє середо-вище. Кислотні дощі порушують біогеноценоз, знижують ро-дючість ґрунту, затримують ріст рослин, викликають перед-часну корозію металів. В ґрунтах знаходять окисли сірки, свинцю, миш'яку та інші токсичні речовини. Шкодять ґрунтам і мінеральні добрива, пестициди. Відходами промислово-сті забруднені атмосфера і гідросфера. Особливо шкідливими є солі важких металів, кислоти, нафта і нафтопродукти. Внас-лідок цього гинуть рослини і тварини, знижується біологічна активність Світового океану. Велику небезпеку має радіаційне забруднення середовища. Деякі радіоактивні елементи дуже стійкі, розпадаються на протязі багатьох десятків і сотень ро-ків. Екологічна катастрофа насувається на людство поступово, але чим раз відчутніше. Виробнича ситуація така, що людина перетворюється в споживача і хижака щодо природи. Незале-жно від її суб'єктивних намірів природа стає лише засобом виробництва, корисною річчю, предметом споживання. Ця го-ла корисність щодо природи призводить до того, що сили природи, освоєні суспільством і використовуванні як засоби життєдіяльності, спрямовуються проти людини і самої приро-ди. Антагонізм між природою і суспільством загострюється. Людина і суспільство залежать від природи, але цю залеж-ність не можна абсолютизувати. Так, перебільшуючи роль географічного середовища, надаючи окремим компонентам природних умов вирішального значення в розвитку суспільст-ва, ми принижуємо активну діяльність людини, її розум і во-лю, створюємо теоретичну основу для расизму, що пояснює відсталість деяких народів кліматичними умовами або біоло-гічними особливостями людей. Помилкове і абсолютне про-тиставлення людини і суспільства природі. Суспільство впли-ває на природу найбільш відчутно через працю, матеріальне виробництво. Прискорює або уповільнює розвиток суспільст-ва не природа сама по собі, а спосіб виробництва, характер виробничої діяльності.

Діяльність людей щодо природи називають природокори-стуванням і природоперетворенням. Природокористування - цілеспрямована діяльність щодо використання предметів і явищ природи для задоволення індивідуальних і суспільних потреб. Природоперетворення - діяльність людей щодо пере-творення природи, втілення в неї своїх ідей, цілей. Ці два про-цеси взаємопов'язані.

В історичному плані взаємодія суспільства і природи має кілька етапів, періодів. На першопочатковому етапі ця взає-модія характеризується присвоєнням людиною готових дарів природи