Дієвий; тут мають місце взаємоорієнтовані та взаємовинагороджуванні вчинки індивідів. Цей рівень описаний в біхевіоризмі та символічному інтеракціонізмі;

Класово-груповий; він описаний К. Марксом і М. Вебером. Пов’язаний з класовою та груповою структурою суспільства.

Соціальна стратифікація сучасного суспільства як і колишнього є соціальною нерівністю. Ця нерівність пов’язана, по-перше, з диференціацією населення на вищі і нижчі класи, верстви. По-друге, з нерівним розподілом соціокультурних благ і цінностей. Пітірим Сорокін виділяє чотири групи факторів, що постають критеріями соціальної нерівності: 1) права і привілеї; 2) обов’язок та відповідальність; 3) соціальне багатство та злидні; 4) влада та вплив.

Можна ще так визначити соціальну структуру суспільства – взаємопов’язані, ієрархічно організовані соціальні групи, які відрізняються між собою ступенем володіння власністю, владою та різним соціальним статусом.

Соціальна структура (стратифікація) суспільства аналізується на рівні: 1) системи взаємодії людей, різних форм групового життя; 2) культури (ціннісно-нормативний рівень регуляції поведінки людей); 3) поведінка особистості, її мотиваційної сфери

На основі чотирьох типів відносин, які виділив сучасний польський соціолог П. Штомпка можна дати ще й таке визначення соціальної структури суспільства. Соціальна структура суспільства – складна цілісна мережа стійких регулярно повторюваних зв’язків, відносин, залежностей між людьми щодо: 1) норм, цінностей, інститутів; 2) ідей, переконань, поглядів, способу життя; 3) дій, контактів, комунікацій; 4) матеріального становища.

Застосовуючи багатомірні показники добробуту людей, у сучасному постсоціалістичному суспільстві можна виділити такі групи людей:

злиденні (які не можуть купувати собі м’ясо, солодощі, новий одяг, не ходять у гості та не приймають гостей);

бідні (рідко купують м’ясо, фрукти, солодощі, одяг, газету, не ходять у гості та не можуть оплатити платні заняття);

малозабезпечені (не можуть купити побутову та іншу техніку, делікатесів, обмежені в покупці одягу, преси, відвідування театру, концертів, кіно, але в мінімальній кількості купують м’ясо, фрукти, солодощі);

середньозабезпечені (у таких людей з’являються вільні гроші, зростає варіативність витрат в залежності від потреб, але на чомусь економлячи; відчуваються обмеження при покупці делікатесів, одягу, відвідування театру, туристичного дозвілля);

забезпечені (мають обмеження при покупці дорогих речей, наприклад: автомобіля, у відвідування ресторанів, туристичних мандрівок, але не економлять на їжі та побутовій техніці);

заможні (регулярно купують делікатеси, відвідують ресторани, здійснюють дорогі покупки, не економлять ні на чому).

В Росії та Україні трансформація має кризовий характер. Такі фактори гальмують соціальну динаміку, стабільність суспільства:–

обмеженість ресурсів;

ріст «соціального егоїзму» тих груп громадян, які успішно адаптувалися до нових умов, відсутність солідарності до бідних груп населення;

масштабна криміналізація країни, поширення легальних та напівлегальних способів розв’язання громадянами своїх соціально-економічних проблем, перетворення норм та санкцій кримінального світу у звичні моделі соціально-економічної діяльності;

зруйнування соціально-державних механізмів підтримання позитивної соціальної динаміки;

прорахунки державної соціальної політики, які ведуть до посилення соціальної нерівності. Див.: Тихонова П. Е. Факторы социальной стратификации в условиях перехода к рыночной экономике. М., 1999.

Німецький соціолог М. Вебер виділив три види диференціації: 1) економічно-технологічна; 2) статусна (відмінність статусів); 3) інституційна (відмінність інституцій, що впливають на способи взаємодії особистостей і груп).

Яка соціальна структура сучасного українського суспільства? В сучасній Україні можна виділити п’ять прошарків:

злидарі (пенсіонери, хворі, немічні, бомжі). Вони складають 25% усього населення, далеко стоять за межею бідності, фізіологічного виживання;

бідняки (працюючі в державних бюджетних організаціях та установах); 60% населення;

середній клас (підпанки); працюють у комерційних структурах або мають свою власну справу. Цей прошарок становить 10%;

вищий клас (пани); мають власні комерційні структури, банки, рахунки у зарубіжних банках, нерухоме майно за кордоном; становлять біля 7% усієї кількості населення.

Середній клас. Середній клас – основа політичної стабільності та демократичного розвитку суспільства, подолання бідності. Він сприяє значному звуженню загрозливої диференціації в доходах населення.

У більшості розвинутих країни середній клас охоплює понад 60% населення. Це і створює основу соціальної стабільності у суспільстві. Середній клас є основним платником податків, переважно формує державний та місцевий бюджет, визначає споживчу поведінку населення і вирішальним чином впливає на розвиток внутрішнього ринку, через накопичення та участь у різних системах страхування, створює потужний інвестиційний процес. Завдяки активній участі у громадянському та політичному житті визначає моральні стандарти суспільства.

Середній клас в кожному суспільстві задоволений рівнем та якістю життя (житлом, харчуванням, лікуванням, дозвіллям, можливістю дати дітям належну освіту).

До середнього класу відносять підприємців, банківських та фінансових службовців, професійних менеджерів, законодавців, державних службовців високого рангу. За міжнародними стандартами до середнього класу входять особи з високою професійно-освітньою підготовкою. В Україні вища освіта поки що не гарантує середніх доходів. Тут можна і з вищою освітою бути бідним.

В цілому середній клас характеризується:–

достатнім рівнем доходу, стабільною роботою або наявністю власної справи; високим рівнем професійної кваліфікації, володінням нерухомості;

задоволеністю своїм статусом;

відносною політичною консервативністю, зацікавленістю у підтримці соціальної стабільності у суспільстві;

суб’єктивною ідентифікацією себе із середнім класом;

здатністю до розвитку завдяки самостійній економічній активності;

політичною орієнтацією на демократичні принципи організації влади;

законослухняністю;

соціально-психологічною установкою на сімейний добробут, індивідуальний розвиток;

економічна поведінка орієнтована на ринкову форму господарювання, нарощування капіталізму;

таким рівнем освіти та культури, який дозволяє виконувати висококваліфіковану роботу або керувати організацією чи підприємством.

Середній клас основний податковий донор. Формування середнього класу – критерій ефективної реформи.

Інтелігенція. Інтелігенція (поняття «інтелігент» з’явилося у 60-ті роки ХІХ ст., його вжив російський письменник П. Боборикін) – соціальний прошарок людей, що професійно займається розумовою працею, розвитком і розповсюдженням культури. Інтелігент – людина освічена, вихована, яка підтримує пріоритет моральних цінностей. Освіченість ще не робить людину інтелігентом. Як і кожна соціальна група інтелігенція має й негативні властивості