Водночас вчені, політики стали стверджувати, що сучасне суспільство здатне подолати ті обмеження, які накладає природне середовище, вписавши виробництво в установленні природою межі і замінив “ріст” “розвитком”. Проекологічний розвиток можливий без радикальної перебудови суспільства.

Концепція “зеленого капіталізму” зводиться до того, що капіталістичне виробництво можна перебудувати в проекологічному напрямку. Можна скорегувати відходи і забруднення через нові технології. Слід розширювати “зелені ринки”, які є стимулом для сталого розвитку.

Ідея сталого розвитку стала ідеологією екополітики розвинутих країн Заходу. Прихильники сталого розвитку доводять, що ресурсів досить на Землі, але їх треба раціонально використовувати. Сталий розвиток світу вимагає рішити проблему бідності, перенаселення, взаємовідносини між багатими і бідними регіонами. Збереження середовища можна пов’язати із економічним ростом.

Концепція екологічної модернізації об’єднує ідеї “зеленого капіталізму” і “сталого розвитку”. Її розробляли Дж. Хубер, Г. Спаарген, А. Мол, А. Віл. Екологічні модерністи впевнені, що нові технології дадуть можливість поєднати економічний ріст і збереження природного середовища. Суперіндустріалізація, на їхню думку, здійснить екологізацію індустріального процесу. Екомодернізація офіціально оголошена державною екологічною стратегією Голландії.

Екологічні проблеми є передусім проблемами не тільки відносин між природою і суспільством, але й людських взаємовідносин, культури і політики. Не можна зводити екологічні проблеми до управління планетою Земля за допомогою технологічних знань. Вимоги безпеки, мінімізації ризиків пов’язані з обмеженістю людської свободи. Виникають проблеми безпеки і свободи, безпеки і демократії, прогресу і екологічних меж, прогресу і свободи. Сьогодні формується екологічно-орієнтовані виробник і споживач, але інструменталістська парадигма, позбавлена людського смислу ще не подолана. Вихід із екологічної кризи вчені бачать в зміні психології людей, ставленні до природи, у зміні структури виробництва. Потрібна духовна революція, психологічно-інтелектуальний переворот, потрібні нові норми моралі, ціннісна переоцінка. Природа не є невичерпною, а людина не вінець її, не володар, а частина природи. Здійснюється перехід не тільки від біосфери до ноосфери як відкрив Вернандський В.І., але й від її природної еволюції до неприродної. Поки що людина діє деструктивно щодо біосфери, атмосфери, гідросфери, літосфери. Прихід царства розуму гальмується споживацьким відношенням до природи.

Треба перебудувати всю промисловість, особливо хімічну, втілювати природноохоронні технології. Вектор техногенності змінити з ресурсопоглинання на ресурсозбереження, з екологічно брудних на екологічно чисті. Такі технології слід поширювати на весь світ, на всі країни. А, отже, треба скоротити розрив між відсталими і передовими країнами.

Соціальна екологія вивчає закономірності впливу суспільства на біосферу і тих змін в ній, які впливають на суспільство і людину. Ця наукова дисципліна охоплює екологію людини, соціологічну екологію, глобальну екологію. Екологія людини вивчає біологічні та соціальні фактори розвитку людини, адаптаційні можливості людини в умовах НТР, співвідношення і середовища проживання, глобальні проблеми взаємодії суспільства і природи. Всі проблеми вивчаються в економічному, технічному та соціально-психологічному аспектах і таким чином визначаються оптимальні умови існування людини, роль людини в біосфері, соціально-гігієнічні і медико-генетичні зміни її здоров’я.

Закони взаємодії суспільства і природи, очевидно, є більш загальними ніж окремо закони природи і закони суспільства. І соціальна екологія, і соціологічна екологія виявляють недопустимі межі змін, які негативно впливають на здоров'я, відношення людей до середовища обмеження, які накладає середовище на відношення між людьми, стан окремих екосистем, міські умови життя.