Інтелігент усвідомлює себе як особистість, виокремлює свою «Я» з «Ми», строго дотримується певних етичних принципів; демократичний, схильний до іронії та самоіронії, притаманно відчуження від побутової рутини і буденного егоїзму, здатний до критичного мислення.

Інтелігенту притаманна інтелігентність – підвищена чутливість, сприйнятливість, витонченість. Чутливість до моральних вчинків, загострене почуття провини. Для інтелігента життя є переживання, журба про інших. Інтелігент цурається прагматичності та діловитості. Але не завжди.

Інтелігенції притаманно також суперечливість думок та дій, нестійкість у поглядах, скептицизм, коливання (політичні, духовні), консервативні настрої.

Якщо сучасна освіта спрямована на потреба професії, а не на людину, схильна до прагматичного навчання професіоналів-функціонерів, а не громадян, то знижується інтелігентність в інтелігента. Стає глобальною проблема спрощення, зниження планки духовно-моральних, естетичних цінностей, ідеалів. Поширюється бездуховність і свавілля. Освіта повинна бути спрямована на людину і професію.

В Україні у зв’язку з низьким рівнем життя інтелігенції, вона не може бути самостійною у своїх вчинках, діях, мисленні. А загальна корумпованість суспільства, суцільне хабарництво пропускає у вищу школу тільки тих, хто має гроші, то інтелігенція ще на початку свого становлення «заражена» бацилою хабарництва, підлабузництва, «притакування» потрібним людям. І ще одне: наша українська інтелігенція живе і виховується у мовному середовищі лихослів’я, заповненому «матюками», «крилатими метафорами», нецензурної, неформальної лексики. Неконтрольована вседозволеність породжує і в інтелігенції зверхність, свавілля, нахабність, цинізм, жадібність, брутальну лайку і погрози щодо своїх підлеглих. І ось тому сформувалась у нас напівінтелігенція, псевдоінтелігенція (інтелігент за освітою і брутальний нахаба, конформіст, індивідуаліст-власник всередині).

Напівінтелігенція виростає і формується на основі певного типу особистості – напівосвіченого (за гроші повноправну освіту не здобувають), напівкультурного. Такий інтелігент робить менше ніж наполовину і то з наміром своєї користі, вигоди. Масова коштовна освіта масово породжує псевдоінтелігентів, які не вміють мислити і діяти по-українськи (відчуття шевченківської глибини національності) відсутнє втілення загальнолюдських цінностей. Така інтелігенція не може сіяти розумне, добре, вічне. А тільки розбрат, самоїдство, ниці соціально-психологічні інстинкти. Інтелігента відрізняє високі етичні норми, які перейшли у звичку, серйозність, глибина знань, відповідальність за вчинки.

Національна інтелігенція бере безпосередню участь у негативних процесах або мовчки погоджується з ними. Академік НАН України директор інституту економічного прогнозування В. Геєць пише: «… сучасна (особливо творча) інтелігенція не виконує своєї історичної місії, як колись її не виконувало дворянство, беручи участь в кріпосництві. Подібний процес уже відбувся у царській Росії, коли дворянство через участь в кріпосництві не змогло відіграти провідну роль у становленні громадянських інститутів. Так само сучасна інтелігенція бере участь у діяльності корпоративних структур й часто, як і колись, з силою, що не зачіпає бюрократію і дозволяє державі, а не суспільству, відіграти провідну роль у перетвореннях.» Геєць В. Соціогуманітарні складові перспективи переходу до соціальної орієнтованої економіки в Україні. – Економіка України, 2000, №2, с. 5 А треба відійти від одержавленого корпоративного капіталізму.

Інтелігенція в кожній країні пов’язана з особливостями даного суспільства, цивілізації взагалі. Склалося так, що в розвинутій Західній Європі, починаючи з ХІХ ст. ведучу роль стала грати технічна інтелігенція, орієнтована на прагматичні, утилітарні проблеми. В менш розвинутих країнах, зокрема в Україні, Росії таку ведучу роль сала грати гуманітарна інтелігенція, яка доповнювала або суперечила гуманітарним орієнтирам церкви, релігії.

Гуманітарна інтелігенція намагається дати відповіді на питання про істину, правду, справедливість, суспільні ідеали, достоїнство людини, її свободу, права. Завжди виступає проти насильства держави над особою. Вона критично і гуманно мисляча. Але більш схильна до критики, деструкції, ніж до соціального творення, більш рефлексивна, ніж ділова.

Світогляд гуманітарної інтелігенції не є стійким, в ньому немало скептицизму, містицизму, утопії, ілюзії.

Гостріше відчуваючи несправедливість інтелігенції властиве бунтарство, створення проектів, утопій покращеного суспільства. Інтелігенція – каталізатор суспільних змін, вона духовно готує соціальні революції. Заглиблюючи у смисло-життєві духовно-моральні проблеми інтелігенція занурюється у світ ідей і інколи не бачить, або неправильно бачить світ речей і людей, відвертається від профанного і створює священне, сакральне.

Інтелігенція усвідомлює свою вибраність, елітарність, соціальну відповідальність і горда своєю місією. Вона як носій культури, знань, захисниця загальнолюдських цінностей.

Професійним предметом діяльності інтелігенції є суспільне життя в цілому, тому вона не практична, відривається від конкретної реальності. Відсутність практицизму веде інтелігенцію у світ ідей та утопій. Шукаючи ідеали, вічні цінності, конструюючи програми, ідеологічні моделі перетворення суспільства інтелігенція завжди займає місце опозиційної та критичної сили суспільства. Їй притаманне народолюбство, служіння народу, але соціальна міфотворчість, соціальна дистанційність знижує її роль в суспільстві, вона відчуває часто вину перед народом.

В періоди кризового стану суспільства, деформації системи цінностей, нетерпимості, соціального розколу, агресивності поглиблюється амбівалентність і суперечливість інтелігентної психології. А також зміна соціальних установок, символів, втрат самоідентифікації, дистанціювання від інших соціальних груп.

Борючись словом, інтелігенція готує діло. Ідеї, концепції, теорії, ідеали в суспільстві виробляються інтелігенцією, які потім транслюються в маси. Колективне несвідоме сприймає це знання як щось своє, рідне, необхідне. Інтелігенція, яка вийшла з народу більш глибше переживає вину перед народом за його бідність, нужденність, безправність. Освіченість, вихованість, культура, моральність – критерії інтелігентності.

Інтелігенція – еліта суспільства, носій культури, захисник загальнолюдських цінностей.

Інтелігенція виконує такі функції в суспільстві:

виражає суспільну свідомість та ініціативу;

створює ідеали, які розвивають самосвідомість суспільства;

створює суспільну рівновагу;

стимулює культурну творчість і прогрес;

приймає світ через призму етики;

захищає особисту свободу;

прагне просвітити народ,