ініціює ідеї для керівництва суспільством;

прагнення до істини і справедливості;

протистояння владі на благо народу.

В постсоціалістичних країнах трансформуються всі сфери і форми діяльності інтелігенції і проходять глибокі структурні зміни, посилюється її соціально-економічна та ідеологічна диференціація. Формується буржуазна інтелігенція, якій сприяють великі корпорації та держава. Дуже повільно формується сільська інтелігенція. Майже не формується робітнича інтелігенція, оскільки вона не проявляє себе в боротьбі з капіталістичними порядками.

Значна частина інтелігенції не структурована, існує сама по собі. Це різні люди, які стають об’єктами боротьби різних партій, влади. В інтелігенції посилюється дух індивідуалізму, корпоративності. Має місце девальвація професіональних цінностей.

Інтелігенція втрачає свою силу впливу на суспільство, якщо не зв’язується з боротьбою мас за соціальні та національні інтереси. В Україні в підготовці “помаранчевої революції” та її процесі інтелігенція злилася з народом в боротьбі проти корумпованої влади. Тепер інтелігенція повинна втягнути маси в реалізацію цілей “помаранчевої революції”, обіцянок їх лідерів, конкретних соціально-економічних проблем, в інтенсифікацію економічного і технологічного розвитку України.

Україні як і іншим постсоціалістичним країнам потрібно здійснити технологічну революцію. Інтелігенція повинна очолити інноваційну парадигму розвитку країни, технологічний прорив. Тоді зростає значення науки, техніки, технології, інтелектуальної власності, а, отже, і інтелігенції.

Інтелектуали. В постіндустріальних суспільствах змінюється класова структура, вона отримує новий вимір. В першу чергу це пов’язано з тим, що знання перетворюється у важливий ресурс виробництва. Пануючим стає той клас, який контролює ці ресурси, володіє ними та розпоряджається. І тому виділяється така група як інтелектуали.

Ще в кінці 50-х років дослідники зауважили нову соціальну еліту. Коли господарський і політичний вплив буржуазії знизився, Р. Дарендорф перший звернув увагу на «правлячий клас посткапіталістичного суспільства» в особі представників вищої ланки управління промисловими компаніями, державної бюрократії. Ж. Бжезинський для нової соціальної групи виділив функцію контролю та спрямованості розвитку технологічного процесу. В 70-х роках Дж. К. Гелбрейт назвав її техноструктурою – носії спеціального знання та інформації. А. Турен відмітив, що новий технократичний клас є не тільки домінуючим, але і суб’єктом придушення інших соціальних груп.

Соціологи стали виділяти різні ознаки нового типу робітника-інтелектуала. Наприклад, Ф. Махлуп виділив такі риси:

орієнтування в інформації та знаннях;

незалежність від власності на засоби й умови виробництва;

висока мобільність;

прагнення до діяльності, яка найбільше сприяє самореалізації та самовираженню.

Д. Белл назвав клас «новими людьми» і відніс до них вчених, математиків, економістів і представників нової інтелектуальної технології.

Головним об’єктом власності для інтелектуалів є знання та інформація конкретних людей, їх статус визначається не ієрархічним становищем, а науково-технічною компетентністю.

Для кожного класу характерно високі стандарти освіти, рівень знань. В 90-х роках ХХ століття в США збільшили свої доходи на 30% бакалаври, а доктори наук вдвічі.

Клас інтелектуалів може придбати засоби виробництва в особисту власність. Робітник-інтелектуал з’єднується з капіталом, а не віддаляється від нього. Тому цей клас не має потреби когось експлуатувати, сам він не робочу силу поставляє на ринок, а готовий продукт. Капітал персоніфікується в окремих носіях. Така особиста інтелектуальна власність розширюється в розвинених країнах.

З появою класів інтелектуалів змінюється картина класового протистояння. Сучасний класовий конфлікт розгортається не навколо власності на засоби виробництва, а навколо розподілу можливостей людини приймати, утримувати, застосовувати, створювати, поповнювати знання та інформацію. Виникло не класове протистояння, а особове, суб’єктивне. Специфічні якості людини, її світовідчуття, світосприймання, світогляд, здатність до творчого мислення, узагальнень, стають головними факторами поділу людей, приналежності до елітних груп. Освіченість, знання – основа високого соціального статусу. Потреба в освіті зростає, збільшується її вартість, а клас інтелектуалів відокремлюється щораз глибше від інших груп і верств населення. Головна мета інтелектуалів – вдосконалення власних здібностей, особових якостей. Закладаються основи нової соціальної нерівності, соціальних конфліктів.

Середній українець. Можна виділити і такий елемент соціальної структури суспільства як «середній українець». «Середній українець» - сторонній, хоча і не байдужий (він хоче, щоб щось змінилось на краще) спостерігач трансформацій в Україні. Якщо він сторонній, але не байдужий спостерігач, менталітет його можна посилити громадянством за певних умов. Його сторонність – це його звичка, захисний механізм від зайвих клопотів, прояв інстинкту суспільного самозбереження. «Середній» українець зосереджується на вживанні в даній ситуації (тут і тепер) як природному стремлінні людини. Це порив також власної безпорадності та вичерпаності можливостей впливати на щось. Це звужує його особистий розвиток, самореалізацію, індивідуальну відповідальність.

Основою життєвої позиції при визначенні способу поведінки стає пристосовництво – виживання за будь-яких соціально-економічних та політичних умов.

У пострадянський Україні, що потрапила в смугу затяжної економічної кризи та системної деградації, перетворилася на одну із найзлиденніших країн Європи, сьогодні майже не має «середнього класу» - соціальної бази громадянського суспільства. Натомість тут сформувався соціум «середнього» українця – основи суспільства негромадянського. Див.: Полохало В. «Середній» українець – соціальна основа негромадянського суспільства. – Політична думка, 1999, - №4, с. 32

В Україні є і «середній клас» і «середній» українець. «Середній клас» - це елемент розшарування за місцем у суспільному виробництві, класового розшарування. «Середній» українець елемент диференціації людей за соціальною активністю; в «середні» українці потрапляють із «вищого класу» (багаті), і з «нижчого» (бідні), і з «середнього).

Внаслідок перетворення відносин власності змінилась соціальна структура суспільства. З’явився клас підприємців, клас найманих робітників перемістився в приватний, недержавний сектор виробництва. Змінилась структура джерел доходів населення, формується ринок праці з такою його ознакою як резервна армія праці (безробіття). Поглиблюється диференціація населення за доходами.

Еліта. В сучасній соціогуманітарній літературі широко описується