Еліта – краща, відібрана (соціальним відбором) група людей, яка за своїми соціально-психічними якостями здатна керувати, управляти, вести суспільство вперед, творити культуру.

Починаючи з XVII ст. термін «еліта» застосовували для відзначення товарів вищої якості, а в генетиці, насінництві – для означення кращих, відібраних сортів рослин та насіння, а потім для найменування «обраних людей», привілейованих військовослужбовців. Уперше застосування цього терміну для визначення вищих соціальних груп зафіксовано Оксфордським словником 1823 року.

Існують різні методологічні стратегії осмислення еліти – інституційна, ціннісна та функціональна. Похідними від поняття «еліта» і широковживаними є правляча «еліта», «контреліта», «потенційна еліта», «псевдоеліта», «квазіеліта», «постеліта», «національна еліта», «місцева еліта», «неформальна еліта», «автократична еліта», «закрита еліта».

Під елітою розуміють;

організована активна політична меншість суспільства;

люди високого становища та відчутного впливу на суспільні процеси;

найбільш багаті, впливові, відповідальні люди;

люди, які морально та інтелектуально переважають всю решта масу людей;

люди, які мають владу (політична еліта);

люди, які виконують найважливіші суспільні функції (управляють виробництвом, керують політикою, створюють культурно-інтелектуальні блага);

творча меншість суспільства.

Ціннісний підхід до поняття еліти виділяє в цій групі людей певні особистісні переваги, якості. Структурно-функціональний – виділяє здатність до управління, лідерства, творчості.

В утворенні еліти велике значення має освітній процес. Підвищення якості еліти прямо залежить від якості освіти. Особливо це важливо сьогодні, коли набирають значення інноваційні здатності еліти, вміння нестандартно мислити, здібності до оригінального рішення проблем. Постіндустріальні країни мають гостру потребу у формуванні висококваліфікованої еліти. Науковий і в цілому культурний потенціал країни визначається потенціалом еліти. Тільки та країна стає передовою, процвітаючою, яка створює максимальні можливості для реалізації творчих потенцій для людини, для виявлення талантів і здібностей людей і вміє поставити їх на службу суспільству. Необхідна елітна освіта, але відкрита, доступна всім, яка не закриває шлях талантам. Демократизація освіти як загальносвітова тенденція сприяє цьому.

У процесі розбудови незалежної української держави, яка вимагає інтенсифікації духовного та інтелектуального зближення нації – розвитку науки, культури, освіти, просвітництва, вирішення питань розвитку ринкових і демократичних відносин, зростає роль еліти нації, яка б вела суспільство вперед у розвитку та пропагуванні нових економічних, політичних, соціальних, духовних, культурних цінностей. Еліта є насамперед носієм національної ідеї.

Еліта – соціальна група, яка здатна не тільки стримувати нові знання, переробляти їх, але й примножувати, сприяючи інноваційним змінам в суспільстві. Еліта нації не тільки нагромаджує, поширює і творить нові знання, але примножує національний досвід, зберігає мову, звичаї, історичну пам’ять нації. Провідну роль еліта повинна здійснювати постійно.

Українській еліті «старого еталону», яка в постсоціалістичний період управляє суспільними процесами, державою зорієнтована на «захід-схід», пов’язана із зарубіжним капіталом і підпорядкована його бізнесовим інтересам, притаманна низька національна самосвідомість, відсутність сучасних підходів до управління суспільством, усталеної державницької традиції, зв’язок з кримінальними елементами, клановий характер її внутрішньої структури.

Молодий ешелон національної еліти більш перспективний, хоча і він «заражений» недоліками «старого ешелону» еліти. Держава повинна виділяти найперспективніших інтелектуалів з молодих спеціалістів, залучати їх до навчання в елітарних школах, гімназіях, училищах, вузів, сприяти продовження їхнього навчання за кордоном, збільшувати інвестування в інтелектуальну сферу.

В Україні закінчується епоха активного функціонування та панування старої партійно-радянської соціалістичної еліти. На історичну сцену виходить еліта, сформована в нових капіталістичних (ринкових) та демократичних умовах. Стара радянська еліта була партійною номенклатурою різних рівнів.

Частина старої політичної та інтелектуальної еліти в нових трансформаційних умовах стала не затребуваною. Еліта в Україні розколота, має різні погляди, наміри, інтереси і це провокує суспільну нестабільність. З’явилась штучно консолідована та мобілізована еліта, яка схильна до авторитарності і навіть тоталітарності.

Але в сучасній старій і новій українській еліті сталися зміни, що їх об’єднують: 1) орієнтація на політичну та економічну незалежність України, вона стала національно орієнтованою; 2) приймається плюралізм економічний, політичний, духовний (всі форми власності, різні погляди, свобода віросповідування); 3) стали європеїзуватись, загальнолюдськими цінностями цивілізуватись за способом життя, мислення, діяльності.

Сьогодні українська еліта корумпована, не має довіри в народу, слова розходяться з обіцянками, має номенклатурний характер, думає в першу чергу про свої індивідуальні, сімейні інтереси.

Еліти мають широку класифікацію, розмежування. Розрізняють макроеліту і мікроеліту. Макроеліта – політично, економічна, наукова, педагогічна, технічна, художня, релігійна. Мікроеліта – інженерна, інформаційна, комп’ютерна, культурологічна, духовна, учительська. Еліти виконують певні соціальні замовлення. За П. Сорокіним, критерієм віднесення людини до еліти є рівень впливу особистості на поведінку інших людей, на перебіг соціальних процесів. Для духовної еліти характерним є первинність моральних, гуманістичних начал. Духовна еліта відшуковує нові моральні ідеали, більш досконалі способи єднання людей, більш високі цілі. Склад еліт як статусних соціальних груп визначається змістом інтересів не за вертикальною стратифікаційною шкалою, а за горизонтальною лінією соціальних позицій. Ядро духовної еліти складає інтелігенція. В елітних групах талант, здібності, оригінальність мислення, відчуття, авторитет цінується вище ніж походження та майновий ценз.

Маса. Сучасні суспільства характеризуються омасовлінням. Всі найважчі суспільно-політичні проблеми, конфлікти в кінцевому результаті вирішують народні маси. Вони і справді є творцями історії, але за умови, що ними керує еліта.

Щодо поняття «маса», то існують такі визначення:

маса - недиференційована множина з певним стандартним змістом;

маса – некомпетентна більшість людей;

маса – сукупність людей з механічною раціональністю;

маса – неорганізована, апатична, індиферентна частина суспільства не включена в партії профспілки;

маса – натовп, в якому