В ХХ столітті зросла роль мас, оскільки релігійна віра втрачає владу над людьми і не може суспільство тримати в певних рамках.

Інколи політики безсилі перед натовпом, масою людей, яка вказує керівнику певні дії.

В масі люди змінюють свої індивідуальні риси, виникає нова психічна спільність, утворюється колективна думка, яка змушує відчувати та думати інакше, ніж думав би окремий індивід.

Маса як психічна спільнота виникає при безпосередньому контакті великої кількості людей різних за своїм соціальним становищем, національністю, професією, характером, темпераментом тощо. Маса формується з натовпу людей об’єднаних спільними проблемами, турботами, потребами. На цій основі виникає симпатія, спільні емоції. Голос розуму в масі зменшується.

В переважній більшості масу з’єднують негативні почуття, надзвичайні події, велике горе, нещастя, катастрофи. Коли із натовпу виділяється героїчна частина, героїчний натовп, то його думки, дії поступово можуть набути характеру стійких вірувань. В такому випадку може виникнути фанатизм.

Натовп мас більш схильний до руйнування, зла ніж до створення добра. Натовп – невелика спільнота людей випадково об’єднана спільною зацікавленістю, інтересами. Публіка – спільнота людей, об’єднана на основі культурних заходів. Публіка у відношенні до натовпу, маси більш інтелектуальна, толерантна. Публіка породила масову культуру. Публіку об’єднує інтерес до певного предмету (радіослухачі, телеглядачі, слухачі лекцій, болільники).

Маса може мати декласований, дестратифікований характер. Наприклад, за певних умов утворюється маса безробітних, розорених біженців. В масі утворилася стійка соціальна група.

Сучасна епоха характеризується масовизацією, як усередненням способу життя, в результаті якого масам доступне те, що раніше було привілеєм елітних груп людей. Усереднений спосіб життя формує людину маси, пересічну людину. Усереднений спосіб життя виникає на основі:

універсалізації виховання дітей, користування нормами особистої культури, офіційного пропагування суспільством базових ціннісних установок;

типових основ навчання та виховання;

засобів масової інформації;

системи державної ідеології, пропаганди та агітації, яка контролює та формує політико-ідеологічні орієнтації громадян;

соціальної міфології (наприклад, національно-політичні міфи);

політичних рухів;

систем організації та стимулювання споживчого попиту, які формують стандарти престижних інтересів, потреб;

інструкції формування даних (інтелектуальні клуби, спортивні);

індустрії дозвілля, популяризації «ходової» еротичної, пригодницької, фантастичної, детективної літератури, поширення різних розважальних програм.

Розділ ІІІ Влада. Держава. Політика

3.1. Загальне розуміння влади. Суспільне життя вимагає державної влади. Згідно марксизму влада -сукупність інструментів, які виражають інтереси пануючого класу. Влада відчужена від суспільства.

Держава як орган легітимного насильства і має певну степінь погодженості суспільства з діями держави. М. Вебер виділяє три способи здійснення влади : 1) той , що ґрунтується на традиції; 2) на харизмі (певний спосіб прийняття вождя); 3) на раціонально сформульованих правилах. Всі ці способи реалізують відношення панування та підпорядкування. Суспільство не може існувати без такого відношення, без того хто управляє і ким управляють. Політичний клас - правлячий шар суспільства. Політична еліта - частина цього класу.

У Т. Парсонса влада зв'язана з політичною підсистемою, специфікою якою є цілепокладання щодо суспільства. Влада – “генералізація суспільних відносин”. Вона забезпечує функціонування відносин.

За Фуко, влада не є ані субстанцією, ані сутністю суспільства, а складна мережа, рухлива стратегія, діяльність, розмаїта і мінлива сукупність відношень, принципів, нестабільних дій, що перетинають у всіх напрямках суспільне тіло.

Фуко розуміє, що влада це і сукупність інституцій та механізмів, що гарантують послуг громадян у даній державі, і спосіб приборкання, що, на відміну від насильства, відбувається за певними правилами. Він підкреслює у владі сукупність силових відносин, притаманних тій сфері де вони мають місце. Влада - спосіб впливу одних людей на інших. Влада не зводиться до насильства.

Влада дресирує індивідів, переобладнює людину. У школі, у в'язниці, на фабриках і заводах, повсюди дисципліна, хитрощі, дріб'язкове регламентування перетворюють суб'єкт суспільства на об'єкт держави влади.

У книзі " Історія сексуальності" Фуко писав : "Влада всюдисуща; але зовсім не тому, що вона наділена привілеєм усе згрупувати під свою нездоланну єдність, а тому, що вона відтворюється кожної миті, в кожній точці чи, точніше в кожному відношенні, від однієї точки до іншої. Владу можна виділити скрізь; і не тому, що вона все поглинає, а тому, що вона виходить звідусіль.

...Влада - це інституція і не структура, це не така собі сила, якою об-даровані певні особи; це лише назва, яку ми даємо складній стратегічній ситуації в тому чи тому суспільстві".11 Цитовано за Ж. Рюс “Поступ сучасних ідей”. – К. 1998 рік с. 500

Французький соціолог П. Бурдьє зв'язує владу з полем політики. В полі політики здійснюється відтворення і обмін різних форм політичного і символічного капіталу, які є умовою здійснення влади. Поле політики - поле влади. Але для влади потрібні ще економіка і культура.

Отже, класовий зміст влади - захист і вираз інтересів (класових) є лише одним з моментів влади. Класові матеріальні інтереси визначальні, але не єдині.

Немарксистська соціологія, філософія у 20 ст. виділила такі проблеми взаємодії влади і суспільства :

політика, політична влада - системоутворююча сфера діяльності в суспільстві;

прийняття даної політики, прийняття даної влади, угода з нею здається станом культурного поля. Тут грає роль колективне чи навіть суспільне уявлення про раціональність і легітимність владних інститутів;

виявлення трансформації способів, інструментів владного панування: від прямого насильства до значення всезагальної освіченості як умов функціонування інститутів демократії, а, отже і влади;

виділення специфіки політичного капіталу як ресурсу влади в суспільстві, який використовує економічний та символічний капітал для свого самоствердження:

виділення влади насильства, як сукупність практик, яке здійснює не