Державна влада стійка, коли вона має здатність розвиватись, змінюватись при зміні зовнішніх умов. Сьогодні та влада буде стійкою, якщо змінити пріоритети. І в першу чергу ідею "людина для держави" поміняти на "держава для людини". В такому випадку держава буде створювати умову для самопізнання і розвитку особистості, вивільнення її енергії, талантів, здібностей. Влада неповинна протистояти громадянському суспільству, а бути з ним в гармонічних відносинах. Влада і громадяни не повинні протистояти один одному. Тільки громадянське суспільство може реформувати владу.

Монтеск’є висунув і обґрунтував принцип поділу влади на законодавчу, виконавчу і судову. Він виступав проти зосередження влади в одних руках, в одній організації. Це було великим завойовуванням людської думки в утвердженні демократизму.

Сучасні політичні мислителі вважають, що поділ влади може бути більш чисельнішим. В деяких країнах Латинської Америки четвертою владою є виборча влада (виборчі трибунали, виборчий регістр). В деяких конституціях країн, що розвиваються політичною владою дозволено бути правлячій партії. Існують контрольні влади, які займаються тільки контролем а не адміністративною роботою. В Росії Президент є особливою владою. Президентська влада має арбітально-консолідуючий характер (в напівпрезидентських державах). В парламентських державах президент – символ держави і діє на основі порад уряду.

Сьогодні є такі державно-територіальні устрої – унітарна держава, федеративна, конфедерація (союз держав), регіональна держава (входять політичні автономії які мають право видавати свої закони по певних питаннях але немає як в федеративні державі особливої палати як представництво суб’єктів федерації). Такими регіональними державами є Іспанія, Італія.

Влада, отже, ділиться на законодавчу, виконавчу і судову. Деформація, будь-які спотворення взаємодії між ними веде до свавілля, порушення прав і свобод людини. Якщо права і свободи людини влада вміє втілити в життя, то створюються передумови для реальної політичної творчості людей.

Як уже мовилось, М. Вебер запропонував таку типологію політичної влади, типи панування: традиційне, легітимне, харизматичне. Легітимація утверджує політичну владу, виправдовує її політичне рішення, створення політичних структур. Легітимація не є легалізацією (юридично оформлена законність). Легітимація забезпечує підкорення без примусу. Вона викликає довіру в народу.

Харизматична влада ґрунтується на особливих позитивних якостях лідера. Під харизмою розуміють божественний дар, яким володіє дана людина, особливу обдарованість особистості. В релігійних середовищах харизматичні особистості – це вчителі-пророки, гуру, організатори вчень. Вони можуть мати і владні функції – управляти, керувати (як зовнішньо, так і внутрішньо), зберігати порядок.

В соціології М. Вебер підкреслював, що харизма – певна якість особистості, на основі якої вона оцінюється як якась особлива і до неї відносяться як такої, що наділена надприродними якостями.

З давньогрецької «харизма» означає «притягувати до себе увагу». Тому в культурному плані в харизматичній особистості виділяють такі якості як висота, високий ріст, привабливість, розумність, правильна мова, чарівність. Харизматична особистість вміє заворожувати, зачаровувати людей, притягувати до себе. люди тягнуться до неї відкрито і щиро. Такій людині легко управляти іншою волею.

За допомогою комунікації харизматичність особистості росте, розширюється. В радянські часи «роздували» харизми Леніна, Сталіна, Хрущова, Брежнєва, Горбачова.

Інколи значення має не сама харизма, а примушування, рекламування її тому чи іншому політику. Тоді, наприклад, у передвиборчих переговорах такий харизматичний лідер заграє з масами, висуває нездіснювані обіцянки, і досягає широкої популярності.

На думку М. Вебера, харизма зруйновує усталені порядки, традиції, правила, норми. Управління починає ґрунтуватися не на законі, традиції, а на випадку, ірраціонально.

В сучасних суспільствах часто замість справжніх харизматичних політиків, ми маємо псевдохаризматиків, маніпуляторів масовими комунікаціями.

Харизма вчителя-пророка – направляє людей на божий шлях, шлях релігійної духовності, світська, політична харизма управляє людьми в інтересах своєї партії, свого уряду і рідше в інтересах свого народу, нації, країни. Харизматична влада досить ірраціональна.

Ознакою живучості харизми є її легітимність. Легітимність, що ґрунтується на особливих здібностях того чи іншого індивіда, виникає в період криз, революцій, війн та інших соціальних потрясінь, коли потрібна мобілізація всіх сил і резервів суспільства. Харизматичний владика руйнує старі основи суспільного порядку і встановлює нові. Послідовники, учні, маси підпорядковуються такому лідеру, поки він доводить свою виключність, особливість.

Харизма може переноситись на посаду, організацію, яку вождь займав чи організовував. В СРСР такою посадою була Генеральний секретар ЦК КПРС, а організацією – КПРС. «Єдине, що мене не зрадить – партія» – писав В. Маяковський. Партія (комуністична) в Радянському Союзі “ніколи” не помилялася. Харизма посади, організації перетворюється в щось безособове, якого бояться, якому поклоняються.

Владу ще можна поділити на рівні владних повноважень: федеральний або центральний рівень, регіональний, місцевий. Між ними існує протистояння. Наприклад, місцева влада може відчувати зменшення фінансових потоків держави.

Російський соціолог Ж. Т. Тощенко дав таку класифікацію влади, політичного режиму: 1) «вічні» форми влади (демократія, олігархія, плутократя); 2) специфічні форми влади (аристократія, монархія, охлократія, міліторатія, ідеократія); 3) особливі, актуалізовані в часі (етнократія, теократія, технократія). Дана класифікація, даний підхід, як пояснює сам автор, дає можливість чітко виділити форми влади, суб’єкт влади, основні світоглядні установки, цілі, наміри, ідеологію, політичні орієнтації, життєздатність, стійкість, політичну конструкцію державних органів, виявити співвідношення між правителями і тими, хто управляють, стан, проблеми, форми вираження. Див: Тощенко Ж. Т. Социология власти: генезис идей, - Социс, - 2004, - №7. – С.22

Влада характеризується елітною групою як суб’єктом владних відносин, прийняттям рішень, відбором найбільш значимих проблем, співпаданням або неспівпаданням реальних інтересів суспільства і способом прийняття рішень, формами контролю.

За кожною владою, її рішеннями, діями стоять конкретні люди, посадовці. Необхідно