Всі соціальні рішення, дії підлягають строго науковому контролю, соціальній експертизі. Соціальна теорія повинна випереджати соціальну практику, реалізацію соціальних реформ, науково-технічних інновацій.

Влада - відношення між людьми, що ґрунтується на здатності однієї людини (групи людей) здійснювати свою волю, цілі щодо іншої людини чи групи людей. Це відношення пана (влада) і раба (підвладного). В епоху Середньовіччя про владу мали сакральне уявлення. Н. Макіавеллі виправив цю помилку, висунувши ідею про світський характер влади, яка необхідна для стримування егоїстичної природи людини. Як показує історичний досвід влада потрібна не тільки для обмеження людського егоїзму, але для обмеження злої природи людини. Людське зло проявляється в насильстві, обдурюванні, неправді, примусі, наклепі, несправедливості і т.д., які чинять одні люди іншим. Без влади і держави в суспільстві здійснювалися б постійно «війна всіх проти всіх» як писав Гоббс. Але навіть і державна організація суспільства до цього часу не може викорінити війну взагалі з людських стосунків, міждержавних відносин. Така глибока природа зла в людині.

Європейський лібералізм (Локк, Гоббс) розвивав раціоналістичний погляд на владу, марксизм (Маркс, Енгельс, Ленін) – політичний і навіть вужче – класовий. Для Леніна держава, державна влада – апарат пригноблення, примусу одного класу (буржуазії) над іншим (пролетаріатом).

М. Вебер як уже мовилось вводить інше розуміння влади – легітимність (визнання влади тими, над ким вона здійснюється). Він також визнає легальний, традиційний, харизматичний види влади і такі типи влади як особистісний і формально-раціональний.

В теперішній час виділяють владу політичну, економічну, державну, сімейну. Розрізняють такі її форми як панування, керівництво, авторитет, право, насильство.

Влада як панування, управління, володіння, володарювання у суспільстві має право і можливість розпоряджатися чимось і кимось, підкорювати своїй волі. Влада – необхідне явище там, де існує певне об’єднання людей (сім’я, колективи людей, організація, установа, держава).

Влада – форма суспільних відносин між суб’єктами соціальної взаємодії на підставі приписаної чи взаємно визнаної залежності одного суб’єкта від іншого, одної організації чи установи від іншої, де один з учасників (посадова особа чи установа) має можливість підкорювати своїй волі інших суб’єктів чи установ.

Влада завжди існує як спосіб організації суспільних відносин, побудованих на принципах субординації взаємодіючих суб’єктів. Влада пронизує всі сфери суспільної життєдіяльності. Її основними ознаками є панування, управління, розпорядження, підпорядкування, вплив, авторитет, підкорення, престиж.

Залежно від різних обставин владою можуть бути окремі особи (вождь, монарх, лідер, директор), група осіб (представники, депутати), установи, організації (держава, соціальні інститути, політичні партії, громадські організації).

Суб’єктом влади можна стати через традицію, завдяки авторитету, за підтримки громадської думки, за допомогою таких формальних органів як інститути, організації, установи наділені нормативними владними функціями і які визначають представників влади або через насильство.

Влада може виникнути і через взаємопогодження між суб’єктами правил, принципів підпорядкування одних людей іншим, або через офіційно встановлений порядок, правил, норм розпорядку прав і обов’язків

Домінуюча роль суб’єкта влади означає здатність впливати на підвладних людей, нав’язувати їм свою волю, визначати форми, засоби і напрямки діяльності, поведінки інших людей, соціальних груп, суспільства; надання можливості носію влади визначити форми і засоби реалізації влади у виді авторитету, права, насильства, заохочення; визначити зміст і форми соціальної субординації між членами суспільства. Влада передує державі, політиці і існує на тільки у формі політичній, але й економічній, правовій, адміністративній, релігійній, управлінській, громадянській, батьківській. Ці форми взаємопов’язані, доповнювальні і у державі створюють цілу систему влади.

Державна влада за допомогою силового апарату може, а в деяких випадках необхідна (при різних злочинах) застосовувати примус, насильство. В демократичних країнах насильство зводиться до мінімуму.

Кожна форма влади має спеціалізовану систему соціальних норм, контролю, санкцій. Зміст і форми влади відображають рівень розвитку суспільства, його культури, цивілізованості.

Некласичний філософський підхід, розпочатий Ніцше знімає протилежності опозиції, «пан-раб», «правитель-підлеглий», а також відсуває ідеологічне розуміння влади, яка контролюється розумом.

Ніцше відмовився визнавати діяча - суб’єкта вольового акту. «Воля до влади» є безособова і лежить в основі існування, вона багатофункціональна. І справді, якщо я хочу панувати, розпоряджатись, володіти, керувати, управляти, організувати, контролювати, то я несвідомо виявляю волю до влади, хочу володарювати.

Генеалогічне дослідження влади, започатковане Ніцше підхопили французькі структуралісти. М. Фуко, досліджуючи структуру, комплекси «влада-знання», розумів «структури влади» як принципово децентровані (відсутня ієрархічно привілегійована точка) утворення. Специфіка таких децентрованих утворень в тому, що вони існують скрізь, завжди.

Це повсюдне існування влади, за Фуко, її природа звернена до сфери несвідомого, існуючи в модусі саморозкриття і виявляє свої наміри уже на мікрорівні суспільного життя (в процесах задоволення, сексі). А на поверхні влада виявляє себе в державних організаціях.

Постмодерністи запевняють, що і мова, дискурс як мовна форма об’єктивації змісту свідомості здійснюють насильство над речами. Некласичні концепції влади намагаються виявити форми і методи примусу, які здійснює індивід несвідомо.

Взагалі саме життя людини (як і всіх живих організмів) вимагає користуватись чимось або кимось, а для цього треба застосовувати і примус, і управління, і керівництво, і контроль, тобто владу, всі її форми. Тому не випадково «волю до влади» Ніцше визначив як об’єктивну субстанціональну основу, фундаментальну рушійну силу. Людина не просто хоче жити, але й