Виділяють два напрямки підвищення ефективності влади: 1) її структури і системи; 2) вдосконалення політичної системи, її демократизація.

В сучасних суспільствах демократія не стала повністю владою народу. Це зв’язано з тим, що не існує загального блага, яке б підтримувалося всіма суспільними групами. Причиною ще є і те, що зв’язок суспільних і часткових інтересів деформують різні групи, які тиснуть на виконавчу і законодавчу владу.

Актуальним став пошук нових інструментів управління, нових форм влади, пристосованих до все більш взаємозв’язаного і все менш передбаченого світу.

Пошук нових форм і механізмів ефективності демократії, демократичності влади зводиться до того, щоб зробити владу підконтрольну суспільству.

Необхідна пряма участь народу в прийнятті ключових рішень. Цьому сприяє розвиток місцевого самоврядування. Децентралізація в системі влади неминуча не тільки для розвитку демократії, але й для більш правильного орієнтування громадян в епоху невизначеності, породжену високими темпами науково-технічного прогресу, їх неочікуваними ефектами і глобалізацією, яка знижує ефективну діяльність національних держав.

3.2. Адміністративний владний ринок. На адміністративному ринку продаються і купуються рішення, розпорядження, заборони, дозволи влади. Здійснюються різні погодження з владою, циркулюють підписи і бланки, кошториси і звіти, візи і регістрації, записи на прийом до начальства.

За допомогою цього ринку розробляються механізми викачування грошей із економіки, бізнесу, бюджету і перетворення їх в приватну власність чиновників і підприємців. Купівля-продаж рішень, підписів, зустрічей, візитів, системи зв’язків, обмін неформальностями і є корупція. Остання завжди виникає, коли відношення адміністративного апарату і нормального ринку не вибудовані і незаформалізовані в законодавстві. Тоді і діє правило «всі дають і всі беруть».

Корупція процвітає, коли ресурсом ринкових відносин, об’єктом торгу стає Влада. І покупцем влади в першу чергу стає Чиновництво, Бюрократія. Власністю стає функція, тобто посада.

Якщо політична система не діє по об’єктивним, універсальним законам, правилам, то замість політики влада займається політичними технологіями – виборами, різними реорганізаціями (відділів економіки і управління, телеканалами, газетами і т.д), кампаніями («боротьба» з олігархами). Ліквідовують також суб’єктів політичних і економічних процесів, журналістів.

В такій системі відсутні незалежні суди, громадянський контроль над силовиками, зливається бізнес і влада. Всі органи влади функціонують за індивідуальними командами «зверху». Панує ручне політичне управління.

Тоді в країні здійснюється не структурне реформування (суттєва зміна економіки і політичної системи), а вибіркове покращення функцій, деяких відділів політичної системи. Модернізація здійснюється без демократизації, ріст – без розвитку.

Система не може змінити (реформувати) саму себе, оскільки це веде до самоліквідації і суперечить інтересам її акторів, функціонерів, представників.

Влада має бути доступна, прозора, близька людям. Така, що викликає віру і довіру.

Влада має більший успіх, якщо відмовляється від переслідувань бізнесу і має з бізнесструктурами чіткі правові відносини. Тоді менше буде хабарників і корупціонерів.

Влада повинна насамперед орієнтуватись на потреби та інтереси народу. Із соціально-економічних питань до них відносяться і рівень зарплати, пенсій, стипендій, працевлаштування, охорони здоров’я, ціни на основні продовольчі товари. Політичні питання: право і свободи громадян. Духовно-культурні: правдива інформація, доступ до інформації, культурних надбань (світових і вітчизняних).

Влада, яка дбає про своє власне благополуччя, самозбереження, не добивається високого рівня життя і в кінцевому результаті зазнає поразки, краху. Але при умові, що народ єдиним фронтом виступить проти такої влади. Влада падає, коли народ тисне на неї, або нехтує її і нарешті перемагає її силою або мирно, або вірніше збройним втручанням або без зброї. Бо мирний тиск, мирне проганяння, вигнання влади є теж сила.

Сучасні політики зрозуміли, що для успіху влади треба добиватись таких базових орієнтирів як «вертикаль влади», «диктатура закону», «демократія, якою управляють», «віддаленість від олігархів». Ці орієнтири-ідеї втілюють в життя тоді, коли створюють певні інститути, які гарантують втілення в життя політичної ідеї. Вільна преса і свобода слова – політичні демократичні ідеї, але без економічної незалежності преси вони не діють.

Влада здійснюється людьми, політиками. Від особистості політика, рівня розвитку громадянської, політичної і духовної рефлексії в значній мірі, а інколи в вирішальній мірі залежать результати політичної діяльності. Без знання психологічних та соціальних властивостей, якостей політичного керівника неможливо зрозуміти закономірності його політичної поведінки.

3.3. Насильство як інструмент владного панування. Існують різні підходи до аналізу насильства. Психологічний підхід доводить біологічну, генетичну або еволюційну схильність людини до агресивної поведінки, виявляє джерело соціального насильства у внутрішніх психологічних процесах людини. Ще Т. Гоббс писав, що «природний стан людей – це війна всіх проти всіх». З. Фрейд відкрив, що агресивна поведінка – елемент тваринного минулого у людині, прояв підсвідомих вроджених, інстинктивних структур психіки. Культура згладжує форми прояву агресивності.

В соціальній психології агресію розуміють не як інстинктивний потяг, а як наслідок фрустрації, тобто перешкод на шляху цілеспрямованих дій суб’єкта. Насильство може проявлятись як експресивна агресія (мимовільний вибух гніву і люті без нападу, скороминучий), ворожа агресія (нанесення шкоди іншому), інструментальна агресія (спрямована на досягнення цілі нейтрального характеру, насильство використовується як індивідуальний або соціальний засіб).

Концепція депривації (позбавлення чогось) доводить, що люди здатні на насильство, якщо позбавлені певних економічних, політичних, національних прав.

Концепції, які постулюють причинно-наслідковий зв’язок між зовнішніми факторами соціально-політичної ситуації (депривація), психологічними схильностями (фрустрація) доповнили традиційне уявлення про ірраціональну та інстинктивну природу насильства. Якщо фактор середовища грає таку важливу роль в насильстві, то можна попередити насильство зміною середовища. Але слушною є думка, що необхідні