Розділ ІІІ. Феодальна держава в період територіальної роздробленості.

3.1. Зміни в становій структурі.

В ХІІІ – XIV ст. Німеччина остаточно розпадається на велику кількість князівств, герцогств, бароній та рицарських володінь. Одночасно завершується оформлення станової системи та станового представництва. Важливою обставиною станової структури була відсутність єдності в цілій країні. В імперії існували імперські стани, або чини, а в князівствах – земські стани.

До перших відносилися імперські князі, імперські рицарі, представники імперських міст, а до другої групи належали дворяни, духовенство князівств, жителі князівських міст.

В зв’язку з подальшим розширенням та посиленням політичної ролі стану князів серед інших, виділилась багаточисленна група світських та духовних аристократів, які, як і раніше, мали вирішуючий вплив на вибори королів – так звані курфюрсти (князі – виборці). З феодальної ієрархії німецького середньовіччя майже повністю зникло середнє дворянство. Частина його виросла до положення князів, друга - перейшла в ряди нижчого дворянства. В свою чергу, нижче дворянство – основна маса рицарства – втрачає колишні звання в зв’язку з появою вогнепальної зброї і значна частина його банкрутує.

Відбувається і диференціація духовенства, яке розбірливо розділилось на вище (єпископи, абати) та нижче (сільські та міські священики) )).

Вище духовенство Німеччини було багаточисленне, багатше та сильніше, ніж в інших західноєвропейських країнах, й входило в склад князів, в тому числі й курфюрстів.

Нижче духовенство знаходилось в значно гіршому становищі і по

умовах життя наближувалось до працюючого населення.

Соціальне розшарування в німецьких містах призвело до утворення трьох різних груп. Міська верхівка (патриціат) обіймала в руках усі міські посади, які передавались в спадок. Бургомістри імперських міст, які обирались з патриціату, представляли місто в рейхстазі. В опозиції до патриціату були дві інші групи: бюргерство (середня частина населення міст, повноправні майстри) та міські плебс (підмайстри, бідні міщани).

В Німеччині XIV ст. виділилось три райони з різним положенням селянського населення. В Саксонії розповсюджувалась практика відпущення селян на волю без землі та надання їм наділів в оренду. На півдні та південному – заході Німеччини барщина була в основному замінена грошовою рентою. на колонізованих східних землях селяни отримали значні земельні наділи, економічну незалежність та особисту свободу. Феодалам виплачувались помірні фінансові платежі. Але з другої половини XIV ст. тут посилюється кріпацтво, відбувається захоплення общинних земель, що як і в інших країнах (наприклад, в Англії) було пов’язано з пошуком феодалами додаткових прибутків в умовах розвитку економіки. Особливо на східних землях почалась утворюватись така форма землеволодіння, яка являлась попередником прусського юнкерського помістя. Великий вплив на подальший соціально-економічний та політичний розвиток імперії мали Реформація )), селянська війна 1525-1527 рр. та викликана ними Тридцятилітня війна 1618-1648 рр. Реформація ще більше роз’єднала Німеччину по ознаці вірування на протестантську (схід) та католицьку (південь) частини.

Тридцятилітня війна – феодальна реакція на Реформацію та виступ селян призвело до сильного послаблення міст та буржуазії, встановленню права в жорстких формах, подальшому посиленню князівської верхівки. Усе це сприяло утвердженню німецької роздробленості.

3.2. Зміни в державному ладі. Політичний розвиток Німеччини.

Починаючи з ХІІІ ст. центральний апарат імперії на чолі з імператором лише номінально являвся носієм державної волі, а фактично знаходився в руках чи під контролем курфюрстів. Його діяльність на місцях була і значній мірі паралізована реальною владою територіальних князів, які поступово перетворювались в справжніх монархів.

Після завершального встановлення верховенства римських пап над церквою, імператор втратив положення глави церкви та перестав наділяти єпископів та абатів церковними повноваженнями. згідно з Вормським конкордатом 1122 р. духовну інвеституру здійснював папа, який наділяв комонників символами духовної влади. Імператор міг бути присутнім на виборах церковників, але здійснював тільки світську владу – наділяв каноніка земельним володінням із відповідними васальними обов’язками.

Вибрання імператора стало здійснюватись обмеженою колегією, яка при вибранні перестала враховувати права спадкоємців померлих імператорів. Таким чином, міг бути обраний будь-який кандидат княжого роду, який користувався симпатією колегії. Імператор продовжував залишатись верховним суддею в імперії, що було пов’язано із традиційними обов’язками королівської влади підтримувати “мир” і здійснювати правосуддя. Однак, ця прерогатива імператора залишалась, насправді, єдиною і до того ж поступово втрачала свою силу. Імператор практично залишився можливості обкладати підданих податками. та отримувати прибутки тільки зі своїх власних земель. Якщо у зв’язку з відсутністю спадкоємців у казну прибували землі васалів імператора, німецьке право вимагало передачі таких земель іншим васалам (принцип “примусового ). Спроби Фрідріха Барбаросси відновити імператорські регалії – права на прибуток від використання доріг та рік, від портів, митниць та монетних дворів, а також ввести подушний податок та земельний податок закінчились безрезультатно.

Імператорська влада не могла утворити систему центральних

імперських установ та “виростити” королівську бюрократію, скільки-небудь зрівняних із судово-фінансовим адміністративним апаратом в Англії та Франції. Імперія фактично не мала столиці, казни, професійної канцелярії, професійного центрального суду.

Після загибелі династії Штауфенів в боротьбі з папами в Німеччині з 1250 по 1273 рр. не було імператора.

В цей період між царствами були загублені королівські права та землі, які перейшли до князів.

До 1356 р. імператорський титул почергово присвоювався представникам багатьох династій, доки в 1437 році остаточно не закріпився за Габсбургами.

Імператор продовжував очолювати державу, але не мав влади. Він виконував в основному функції військового