Привілеї, отримані феодальною верхівкою, до середини ХІІ ст. зробили територіальних князів самостійними носіями політичної влади в Німеччині. Від класичної феодальної роздробленості процес розпаду на територіальні князівства відрізнявся наступними обставинами. Це було дроблення держави на вотчини, сеньйорії з їх васально-ієрархічною залежністю та імунітетами, а на відокремлені територіальні утворення з повною політичною владою князів.. Князівства сформувались в незалежні державні утворення, невеликі королівства з системою спільного підданства та власним апаратом влади та управління. Підпорядкування князів імператору визначалось тільки слабкими васальними зв’язками, оскільки васальні обов’язки князів зводились до участі в коронаційному поході в Італію, виставленні в разі війни визначеного контингенту вояків.

А саме окремі “князівські” держави розвиваються в Німеччині за взірцем централізованих західноєвропейських монархій. В них були створені професійні управлінські та судові органи. Князівські території ділились на графства, якими управляли міністеріали, які призначались князем (герцогом); багатьма містами управляли призначені князем посадові особи. В великих князівствах були затверджені канцелярії з нотаріусами, які розробляли проекти нормативних актів та реєстрували угоди. Пізніше території були розділені на кілька десятків адміністративних одиниць, які управлялись одним адміністративним та одним судовим чиновником, які в свою чергу опирались на призначених чиновників та суддів більш менших округів. Існувала також розгалужена система накладення податків на підданих князівств.

Вища судова влада, передана князям на їх територіях, стала важливим, найбільш ефективним інструментом закріплення їх самостійності, економічної та політичної влади в цілому. Крім того, злиття духовної та світської влади в руках “князів церкви” забезпечило ідеологічне прикриття їх зростаючих прерогативів та з іншої сторони забезпечило церкві особливу силу на території Німецької імперії.

В умовах слабкості центральної влади в Німеччині отримало значного

розвитку і політична автономія окремих корпорацій – міст, їх союзів,

релігійних об’єднань. Особливими політичними правами користувались об’єднання східнонімецьких міст, а також військово-політичний Тевтонський орден (ХІІ – ХVІ).

Найбільшим об’ємом прав володіли в імперії так звані імперські та вільні міста. Імперські міста – безпосередні васали імператора – отримали велику частину імперських прав. Їх обов’язки по відношенню до імператора зводились до присяги імператору. З ХV ст. імперські міста мали постійне представництво в рейхстазі. В ХІІ – ХV ст. вільні міста Німеччини отримали привілеї, як від німецького імператора, так і від володіючих ними духовних князів. Ці міста були звільнені від податку та постачання війська та являлись центрами єпархії. Згодом вони почали користуватись самоуправством, в них вибирались бургомістри та члени міської ради, які вирішували місцеві питання, кримінальні та цивільні справи.

Імперські та вільні міста Німеччини нерідко об’єднувались в союзи, які проводили свою особисту політику.

В ХІV ст. окремі князівства – держави перетворюються в станово-представницькі монархії. В більшості держав сформувались три замкнуті кола – духовенства, рицарів, городян. Зібрання цих земських чинів всередині князівств називалось ландтагами. Ландтаги дещо обмежували владу князів всередині князівства і за структурою більше нагадували станово-представницькі установи Франції, а ніж рейхстаг. Однак, в більшості випадків ландтаги не користувались вирішальним голосом при обговоренні обласних та державних прав. Але їх згоди потрібно було при вирішенні фінансових справ. Але в цьому випадку князь завжди міг отримати потрібне рішення при допомозі двох станів, вільних від сплати податків – вищого духовенства та рицарства.

В ХVІ – ХVІІІ ст. після релігійних війн кількість самостійних державних утворень в Німеччині ще більше збільшилась (їх стало більше 300), утверджується так званий абсолютизм. Він відрізнявся від централізованих абсолютних монархій Заходу тим, що склався не в рамках всієї імперії, яка залишалась децентралізованою. Крім того, його утвердження – не результат тимчасової рівноваги сил феодалів та буржуазії. Навпаки, князівський абсолютизм являв собою перемогу феодально-консервативних сил над буржуазним рухом та підпорядкування слабкої німецької буржуазії князям.

Найбільш великими абсолютиськими державами імперії були Прусія та Австрія, між якими вже починалось суперництво за політичне верховенство в імперії.

Прусська держава була утворена на початку ХVІІ ст. на землях колишнього тевтонського ордену, колонізаторська діяльність та ідеологія якого заклали початок великопруського мілітаризму в Німеччині, Остаточне оформлення цієї держави відбулось 1701 р., коли бранденбурзький курфюрст домігся титулу короля Прусії. Голова держави – король Прусії – входив в імперську колегію курфюрстів. Вищим органом державного управління була Тайна рада біля короля. Йому підпорядковувались першочергово три директорії: фінансова, військових справ та королівських доменів.

Особливе значення здобула директорія військових справ, яка відала організацією та озброєнням створеної в 1655 р. постійної армії. Прусська армія була однією з найбільших у Європі.

Основними тенденціями розвитку державного ладу Пруссії у ХVІІІ ст. стала подальша централізація та мілітаризація державного апарату, надмірна влада військово - управлінських органів над громадськими. Значна частина повноважень тайної влади переходила до генерального військового комісаріату. Відбулося злиття всіх директорій в єдиний воєнно-фінансовий орган на чолі з президентом – королем. На місцях земські радники (ландрати), які призначались королем за рекомендацією дворянських зборів, підпадають під жорсткий контроль центральної влади і наділяються широкими військово-поліцейськими повноваженнями. Ліквідовується міське самоврядування. Міські ради були замінені колегіями магістрів, призначуваних королем. На весь державний апарат були розповсюджені військові звання, військова субординація та дисципліна. За своїм політичним режимом Прусська монархія може бути охарактеризована як військово-поліцейська держава. Австрія на відміну