Таким чином, історичний тип держави - це сукупність відповідних рис і властивостей, притаманних державі, що базується на виробничих відносинах, які зумовлюють соціальну сутність і призначення держави.

Оскільки влада і базис взаємопов’язані і мають взаємний вплив один на одного, то можна сказати, що тип держави - відношення влади до існуючих в державі виробничих відносин.

Вивчення типів держави називають типологію, тобто теорію про типи держави. Існують основні історичні типи держави:

- рабовласницький;

феодальний;

буржуазний;

- соціалістичний;

- перехідний від буржуазного до соціально-демократичного;

- перехідний від соціалістичного до соціально-демократичного.

Однак останнім часом у літературі формаційний підхід до типології держав піддається критиці. Натомість визначаються інші критерії типології держави і права. Так, з точки зору ставлення до поступового розвитку держави класифікують на прогресивні, консервативні та реакційні.

За способом здійснення владних повноважень - демократичні та антидемократичні (авторитарні).

Залежно від змісту зовнішньої політики розрізняють миролюбні та агресивні держави.

За відношенням до права держави поділяються на правові та неправові.

ПОНЯТТЯ РАБОВЛАСНИЦЬКОГО ТИПУ ДЕРЖАВИ

Рабовласницький тип держави - це перший в історії людства тип держави, який не мав загального поширення і був перехідним типом. Це обумовлює наявність у рабовласницькому суспільстві залишків устрою влади первіснообщинного ладу, але домінуючої сили в ньому набирає тенденція державної організації суспільства. Рабовласницький тип держави характеризується тим, що у такій державі основними засобами виробництва являється рабська праця. Сам раб є чиєюсь приватною власністю, або власністю держави. Домінуючою частиною суспільства являється його меншість - рабовласники. Раби навіть не визнаються членами суспільства. Ясно, що право таких держав розглядало, раба як “річ, що говорить” (Римська держава). Поступово із зростанням суспільних відносин виробництва, рабська праця перестала задовільняти потреби суспільства, оскільки не була продуктивною. Держава поступово починає переходити до інших способів виробництва, тільки ефективних. Влада робить кроки до лібералізації положення рабів. Це робиться не через гуманні почуття до них, а через економічну необхідність. В цей же період раби без представника самостійно могли виступати в судах щодо питань надання їм волі. Але раби були позбавлені права брати участь у політичній діяльності. Характерно і те, що рабовласницька держава за формою правління являється як монархія, так і республіка. Та ж Римська держава на відповідних періодах часу була царською, республіканською, імперією.

Так, давньогрецький філософ Аристотель вважав, що держава утворюється не тільки заради того, щоб жити, а й для того, щоб жити добре. Без держави це неможливо. Держава - не просто союз людей, які живуть на одній території 1. Ці функції не вичерпуються охороною особистості або наданням громадянам зручностей взаємного обміну - вони значно ширші. Держава є спілкуванням людей заради якомога кращого існування. Проте блаженним життя може бути лише для рабовласників. Праця рабів - необхідна умова, засіб для досягнення благополучного життя в державі. Самі раби, та й вільні ремісники, не можуть скуштувати того блаженства, що забезпечується державою.

Держава обов’язково складається з нерівних. Раби є необхідним для держави, але перебувають поза державним спілкуванням. Вони не є громадянами держави. Держава - це спільнота лише вільних людей. У державі, на думку Аристотеля, мають існувати ремесла, збройні сили, необхідні не тільки для відбиття ворожих зазіхань ззовні, а й для підтримання авторитету влади й боротьби проти тих, хто не підкоряється їй. Необхідні грошові кошти, необхідний релігійний культ, необхідне чітке визначення того, що є корисним і справедливим у стосунках громадян.

ПОНЯТТЯ ФЕОДАЛЬНОГО ТИПУ ДЕРЖАВИ

Але не всі держави пройшли рабовласницький період. Так, зокрема країни східної і центральної Європи (у тому числі і Україна), з родообщинних трансформувались у феодальні. Для цих держав характерним є те, що їх економіка базується на сільськогосподарському виробництві. Земля є власністю феодалів (землевласників). Селяни або орендують її, або прикріплені до неї, являючись власністю феодала (кріпаками). Вони також за своїм правовим статусом є нерівноправними, але вже визнаються державними членами суспільства. Самостійно можуть здійснювати деякі права і обов’язки. Хоча воне не мають права власності на землю, але володіють деякими засобами виробництва для її обслуговування і задоволення власних потреб (будівлі, інвентар, худоба). Форма правління, як правило, монархічна. Централізована влада монарха є відносною, оскільки частини держави (князівства Київської Русі) мають свої органи влади і апарат примусу. Часом вони значно сильніші за монаршу. Від цього державний устрій у таких держава федеративний, тобто існують союзницькі відносини між феодалами для досягнення якихось спільних цілей. Але, всетаки, центральна влада об’єднує їх. Право стає писаним у вигляді законів.

Згідно з ученням Фоми Аквінського, держава - це найвища форма божественної організації людства. Бог створив бідних і багатих, приватну власність, і охорона приватної власності від зазіхань є однією з найбільш важливих функцій держави. Призначенням феодальної держави є “захист суспільного добробуту, спокою і можливості доброчесного життя від зазіхань людей нахабних, розбещених і безсоромних”. Отже, основне завдання держави - охорона приватної власності і світських феодалів. Крім того, держава повинна стежити за додержанням “божественних законів” і суворо карати людей, які порушують їх і вчиняють замах на благо.

Фома Аквінський був прихильником феодальної держави. Він вважав, що суспільство без держави подібне кораблю в бурхливому морі: “Гнаний вітрами, що дмуть з різних сторін, корабель безпомічно носився би по морям і ніколи не дістався свого порту, якби не управлявся єдиною волею капітана”1.

Вчення Фоми Аквінського про державу повністю відображало інтереси найбільш могутньої економічної та ідеологічної