Таким чином, феодальна держава є за своєю сутністю інституалізацією суспільства, його становлення як цілісності, що існує на певній території та спроможна виступати зовні у вигляді єдиних органів. А для феодального періоду розвитку суспільства характерним є збільшення території держави, концентрація влади, становлення її ієрархічної будови, стабілізація державних рішень у часі у вигляді “писаних” законів.

ПОНЯТТЯ БУРЖУАЗНОГО ТИПУ ДЕРЖАВИ

На зміну синкретичності суспільства і держави за часів феодалізму, в якому вони існували як єдність форми і змісту за домінуючої ролі держави і положення членів суспільства тільки як підданих, приходить дискретність буржуазного суспільства. Загальносоціальні інтереси забезпечуються у буржуазній державі шляхом накопичення товарного виробництва у капіталістичних колах населення. Виробники товару (власники) створюють таку ситуацію, яка дозволяє контролювати діяльність всіх органів влади і висувати своїх представників на відповідні державні посади. Для здійснення таких занять посад встановлюється майновий ценз, оскільки для висування кандидатури на заняття тої чи іншої посади необхідно носити (здійснення виборчої кампанії). Крім того, монополістичні кола накопичують свою продукцію і потребують розширення ринку її збуту. Державна влада намагається знайти такі шляхи і стає залежною від монополістів тим більше, що останні її фінансують і підтримують. В буржуазному суспільстві виникає ситуація тісного поєднання державної влади і власників капіталу. Історія знає чимало випадків, коли таке поєднання народжує тоталітарні режими і правлячу ідеологію, метою котрих є розширення життєвого простору для нації. Так відбувалося у фашистській Німеччині, коли військове виробництво зброї потребувало збуту. Керівники рейху забезпечили такий збут веденням воєн, а в забезпеченні національних проблем працевлаштуванням населення країни. У більшості ж розвинутих країнах забезпечення загальносоціальних потреб відбувалось з поступовим переходом до демократизації відносин у суспільстві. На останніх стадіях капіталізму (імперіалізму) державна влада, як надбудовна структура є відносно самостійною у прийнятті рішень. Вона встановлює такі закони, які заохочують виробника відрахувати частину прибутку для задоволення соціальних потреб. Створює такі умови, що виробник зацікавлений у наданні умов праці, гарантій найманим робітникам, розуміючи, що тільки тоді буде зростати продуктивність праці. Це вже відбувається на останній стадії капіталізму.

Таким чином, для буржуазного типу характерним є надія на державу як інституалізовану форму організації загального інтересу і громадське суспільство, в якому загальний інтерес забезпечувався іншими механізмами, безпосередньо товарним способом виробництва. Товар поєднував на певній території виробників як його власників, а у вигляді капіталу створив інші недержавні форми централізації і концентрації суспільної влади.

Проте буржуазний тип держави піддається гострій критиці Шарлем Фур’є, одним із творців теорії соціалізму. Він вважав, що перший створив справжню соціальну науку, яка довела, що “суспільство - дике, патріархальне, варварське, цивілізоване - лише тернисті шляхи, сходинки для досягнення кращого соціального устрою... поза якого ніякими зусиллями найкращих правителів не зцілити бід народних”1.

Фур’є критикує весь соціальний механізм капіталістичного суспільства, він майстерно розкриває абсурдність соціального порядку, за якого багатства й надлишки породжують бідність, кризи походять з достатку, щастя одного базується на нещастях і навіть загибелі інших. Фур’є висвітлює притаманний буржуазному ладу антагонізм між інтересами індивіда і колективу.

Серед вад цивілізації Фур’є називає “тиранію індивідуальної власності”, що за своєю сутністю спрямована проти інтересів народу і є грунтом для індивідуалізму і свавілля особистості, безправ’я бідних.

Фур’є викриває політичний лад буржуазного суспільства, за якого переважна більшість людей позбавлена політичної і соціальної свободи. За Фур’є, держава є знаряддям в руках економічно панівних соціальних груп, які використовують його в своїх інтересах для експлуатації трудящих класів.

ХАРАКТЕРНІ РИСИ ПЕРЕХІДНОГО ВІД БУРЖУАЗНОГО ДО СОЦІАЛЬНО-ДЕМОКРАТИЧНОГО ТИПУ ДЕРЖАВИ

Поступово суспільство доходить до тої межі розвитку, що накопичення матеріальних благ надає змогу шукати шляхи вдосконалення їх розподілу і вдосконалення механізму державної влади. Демократичні процеси торкаються всіх сфер діяльності суспільства. Його члени набувають рівні права незалежно від походження, національності, віросповідання. Всі розуміють, що при такій ситуації, при наданні рівних можливостей для розвитку кожної особистості суспільство може досягти ефективного, гармонійного існування. В даному випадку не можна сказати, що тип держави є суто буржуазним, оскільки дотримуються і задовільняються права представників усіх соціальних груп. Таке положення існує в таких розвинутих країнах: США, Англії, Франції, Швеції, Фінляндії 5. Форми державного устрою є різноманітні - від монархії до республіки. Державні режими - соціально-демократичні. Форми устроїв також різноманітні. Отже, буржуазний тип держави своїм природним процесом переходить до соціально-демократичного (перехідний).

ОЗНАКИ СОЦІАЛІСТИЧНОГО ТИПУ ДЕРЖАВИ

Соціалістичний тип держави характеризується тим, що його встановлення відбувається, як правило, насильницьким шляхом. Встановлення проголошення “народної” влади проходить завдяки висуванню ідей комуністичного способу життя і заперечення приватної власності на засоби виробництва. Також відбувається спекуляція не недоліках становлення буржуазної держави, а то навіть і феодальної (Китай, Корея, Монголія). Ідеологічно домінуюча частина суспільства (партія) встановлює свою владу за допомогою “рушійної” сили народу, обіцяючи йому всі права і свободи, але, коли отримує цю владу, то використовує народ для досягнення своїх цілей. Принцип державотворення і побудови суспільства такий: “Не держава створена для людини, а людина для держави”. Проходить уніфікація особи. В конституціях країн проголошено вільний розвиток особистості, але такого не відбувається. Партії соціалістично-комуністичного спрямування принцип централізації відносин переносять на централізацію державної влади. Сама партія проголошена керівною і направляючою силою суспільства (зафіксованою в конституціях). Завдяки цьому державна влада здійснюється, як правило, членами партії і підміняється недержавними структурами (політбюро, ЦК КПСС). Існує принцип: “Як вирішила партія, так і спрацьовує державна влада”.

Пріоритет набуває