Найчастіше соціальні зміни в суспільствах розвиваються через дифузію - роз-повсюдження культурних рис і зразків від групи до групи та їх впровадження. Дифузії діють як всередині суспільств, так і між ними. Методи наукового управ-ління, розроблені американською школою Ф. Тейлора (1856 - 1915 рр.), були впроваджені в інших суспільствах. Дифузія посилюється, коли нові контакти між суспільствами розширюються і навпаки, коли контакти зменшуються, вона послаблюється.

Практично всі соціальні зміни (наприклад, нові закони) завжди повинні до-лати опір специфічних установок і цінностей, опір деяких соціальних груп, впроваджуватись через владні структури і нерідко через жорсткий примус.

В прийнятті соціальних змін важливу роль відіграє їх сумісність з існуючою культурою. Коли соціальна інновація вступає в конфлікт з існуючою культурою, то можливі декілька наслідків: *

інновація просто відкидається суспільством або соціальною групою;*

інновація приймається разом з конфліктними рисами, але ці риси час, від часу викликають протест, що робить її прийняття нестійким;*

інновація приймається, і закладені в ній конфлікти з існуючою культурою є прихованими і важко усвідомлюються, що викликає загальну напругу в суспільстві, не направлену на дану інновацію. Наприклад, впровадження теле-бачення знаходиться в конфлікті з книгою, театром, традиційною культурою спілкування. Не усвідомлюючи цього, ми просто лаємо цей "проклятий ящик", який віднімає весь наш вільний час.

Якщо ж говорити про соціальний ефект інновацій, то немає соціальних змін, які б проходили б непомітно для існуючої культури. Більшість з них створює ефект набагато сильніший, ніж очікують руйнуючі сили, або створює нові куль-турні зразки, нові види соціальних відносин. Багато технічних нововведень, як наприклад, радіо, телебачення, автомобіль, комп'ютер, породили цілі культури.

Тема соціальних ефектів інновацій набирає в наш час особливу акту-альність. Сучасне суспільство, будучи гранично динамічним утворенням, по-кликано реагувати на інновації, приймати і засвоювати їх в соціальній, культурній та інших галузях людської діяльності.

Соціальний рух

Термін соціальний рух означає сукупність форм колективної дії, яка направ-лена на реорганізацію суспільства. Соціальним рухам в цілому не притаманна висока ступінь інституціоналізації, вони виникають в результаті стихійного соціального протеста, який базується на специфічних або ж широко пошире-них причинах для незадоволення. Не дивлячись на спробу надати цьому термі-ну точність, кількість рухів, що ним охоплюють, с безмежною.

Представник американської школи інтеракціоністів соціолог, автор соціології дії Р. Тернер (нар. 1919 р.) у своїй праці "Колективна поведінка", визначає соціальний рух як "сукупність колективних дій, націлених на підтримку соціальних змін або підтримку опору соціальним змінам в суспільстві або в соціальній групі".

Дещо іншу інтерпретацію соціального руху знаходимо у французького соціолога А. Турена (нар. 1928 р.): "Соціальний рух є особливим типом бо-ротьби..., це конфліктна дія, з допомогою якої агенти протилежних класів протистоять один одному в боротьбі за соціальний контроль над культурними орієнтаціями їх товариств... Соціальний рух має, таким чином, два виміри: конфлікт з супротивником і проект соціокультурної орієнтації". Соціальні рухи він називає історичними суб'єктами дії на соціетальному рівні, пропонує образ суспільства як системи дії, в якому об'єктом вивчення стають соціальні рухи (А. Тоигаіпс. 5опо1о§іе с-е Ь'асііоп. Р. 1965. 8. 216).

Як бачимо, зміст поняття "соціальна дія" характеризується і як колективна дія, і як соціальна зміна, і як конфліктна взаємодія супротивних груп і класів, і як соціокультурні орієнтації і т. д., в основі яких лежать певні інтереси певних груп. Можна дати таке визначення цьому соціальному рухові. Соціальний рух - це масова колективна дія однієї або декількох соціальних груп, зв'язаних із забезпеченням групових або суспільних інтересів, задоволенням як матеріаль-них, так і духовних інтересів, і направлених на соціальні зміни або опір їм у конфліктній протидії з іншими соціальними групами. Соціальні рухи, чи бу-дуть вони не усвідомленими чи раціональними, пасивними чи екстремістськими, є особливим різновидом соціальних процесів. Видатні соціологи XIX ст. розглядали соціальні рухи як сукупність зусиль, дій, направлених на підтримку соціальних змін або проти них.

Виходячи з наведених визначень, до соціальних рухів можна віднести екологіч-ний, релігійний, феміністський, молодіжний, політичний, реформістський, опозиц-ійний, національно-визвольний, емігрантський та інші види рухів, що відбува-ються в сучасному світі. Безумовно, така типологізація соціальних рухів є умовною. Адже один рух може бути лише проміжним етапом для розвитку іншого, одні з них носять екстремістський характер, демонструють прина-лежність до крайніх поглядів і дій, інші ратують за виваженість, помірність у поглядах і діях, одні з них чітко політизовані, інші рішуче заявляють про свою неполітичну направленість.

Іноді в соціологічній літературі, особливо західноєвропейській, такі рухи, як економічний, феміністський, чорних, прихильників неортодоксальних релігій-них переконань і практик називають новими соціальними рухами.

Про новизну таких соціальних рухів говорять на основі наявності чотирьох їх характеристик:*

мети, тобто направленості не стільки на трансформацію соціальних струк-тур, скільки на зміну соціальних і культурних цінностей, особливо тих, які зв'я-зані з індивідуальною автономією:*

соціальної бази, коли в основі руху лежать не соціальні класи (що типово для традиційних політичних рухів), а інші групи (наприклад, жінки);*

засобів дій - нові соціальні рухи не використовують традиційно політичні засоби впливу на державу, а опираються на масову мобілізацію з метою зміни цінностей і установок (прикладом чого є соціальні дії зелених);*

організації - нові соціальні рухи відкидають формальні і бюрократичні способи організації, надаючи перевагу певній гнучкості з метою активного за-лучення нових членів у свої ряди. .

Можливо, що відмінність природи нових соціальних рухів від старих дещо перебільшено, оскільки вони стають утягнутими в традиційні політичні про-цеси, що чітко сьогодні проглядається і в соціальній практиці України.

Соціологічний