Формування єдиної системи розселення в Україні як взаємопов'язаної мережі всіх поселень передбачає створення насамперед обласних систем з визначенням місця їх у системі вищого рангу. Обласні системи розселення істотно відрізняються одна від одної за територіальною структурою і впливом обласних центрів на динаміку розвитку відповідних систем. Велике місто області завжди відчутно впливає на формування транспортної мережі, яка в сучасних умовах стає вирішальним чинником розвитку всієї внутрішньообласної системи розселення. Це виявляється в концентрації сільського розселення приміських зон та уздовж транспортних шляхів; у регулюванні розвитку середніх і малих міст з урахуванням економіко-географічного положення; в стабілізації малих і середніх міст, транспортне положення яких не завжди відповідає вимогам і умовам сучасного виробництва. Все це вимагає формування єдиних обласних систем розселення, в яких складаються локальні підсистеми, що мають різні напрями розвитку і відносини з системою в цілому (рис. 1).

Рис. 1. Розподіл міст, сільських поселень і населення по областях України.

При цьому треба враховувати характер відносин між суспільством і природою цієї області, пропорційність кількості населених місць різного розміру, систему зв'язків поселень різного ієрархічного рівня, оптимальні межі населених місць, ієрархію систем населених місць, просторову структуру обласної системи, характер розміщення поселень на території та інші особливості розселення. Система регіонального розселення — це сукупність поселень, які об'єднані цілісністю наявних економічних і соціальних зв'язків.

Формуються ці системи під впливом різних чинників, головними з яких є розміщення продуктивних сил, економіко-географічне положення, поєднання природних умов і ресурсів, демографічна ситуація, рівень розвитку інфраструктури та ін. Залежно від ступеня спільності, набору та інтенсивності існуючих зв'язків і чинників формуються різні типи систем розселення. В особливостях розселення виявляються просторові закономірності життя суспільства.

Важливим напрямом удосконалення розселення є поліпшення умов життя сільських жителів через формування мережі великих упорядкованих селищ, проведення в них капітального, житлового і виробничого будівництва, а також через введення сільських поселень в обласні системи населених місць усіх рангів.

При формуванні обласних систем населених місць виникають нові види взаємозв'язків міст і сільських поселень. Розвинуті транспортні зв'язки забезпечують населенню сільських поселень доступність до загальноосвітніх і культурних центрів обласної системи розселення. Інтенсивність зв'язків з міськими центрами дає змогу значно прискорити процес переведення сільськогосподарського виробництва на промислову основу і тим самим сприяє зближенню умов праці в міських та сільських поселеннях.

Пропорційність, збалансованість розвитку мережі населених місць передбачають раціональне розміщення виробництва, насамперед у центрах малих і середніх групових систем, і заборону будівництва нових містоутворюючих підприємств у великих містах із збільшенням у них обсягів виробництва переважно за рахунок інновацій без істотного збільшення кількості працюючих. Особливого значення це набуває при вивченні питань забезпеченості трудовими ресурсами галузей господарства окремих областей, які розвиваються високими темпами.

3. Управління формуванням системи розселення

Управління розселенням означає проведення заходів щодо формування систем регіонального розселення. На місцеву державну адміністрацію покладаються функції: забезпечення збалансованого економічного і соціального розвитку території; розробка економічних, соціальних та екологічних програм; погодження розміщення нових підприємств та інших об'єктів на даній території. Виконання цих функцій безпосередньо пов'язане з формуванням поселень і відповідних систем розселення.

Формування систем розселення є генеральним напрямом розвитку і перетворення мережі місць і поселень країни. Групові системи формуються на основі комплексної функціонально-просторової організації сукупності міських і сільських населених місць, об'єднаних єдиною економічною базою з розвиненими компонентами господарського комплексу регіону, загальною інфраструктурою та зоною тяжіння місто-центр, спільним використанням територій між поселеннями і навколишнього природно-ландшафтного середовища в цілому.

Територіальні економічні пропорції, що визначають перспективне формування територіальної структури галузей господарства, так само визначають і майбутні пропорції розселення, зокрема перспективне співвідношення між найбільшими, великими, середніми і малими містами. Іншими словами, пряме регулювання розвитку економіки супроводжується побічним регулюванням розвитку форм розселення.

Метою управління розселенням є створення за допомогою відповідних чинників найсприятливіших умов для проживання, праці, відпочинку та оздоровлення людей. Для досягнення цієї мети необхідно вирішити такі завдання:

забезпечити регулювання розвитку мережі і збалансованість структури розселення;

послідовно формувати територіальні системи розселення різного ієрархічного рівня;

забезпечити комплексний соціально-економічний розвиток міських та сільських поселень;

подолати істотні соціальні відмінності між містом і селом, поселеннями різних регіонів, забезпечити соціальний захист населення.

Перелічені завдання мають бути виражені системою основних показників регулювання комплексного розвитку населених місць. Введення цих показників у науково розроблену програму сприятиме вдосконаленню комплексної територіальної організації виробництва і розселення як одного з інтегральних чинників інтенсифікації розвитку суспільного господарства та підвищення якості умов життєдіяльності населення.

Регулювання міського розселення пов'язане з формуванням груп взаємозв'язаного розселення з інтенсивними міжпоселенськими зв'язками та єдиною інфраструктурою, удосконаленням господарської основи міст, розподілом функцій між поселеннями, які входять до складу групових систем.

Регулювання розвитку сільських населених місць здійснюється з урахуванням агропромислових комплексів, які взаємодіють між собою з міськими господарськими комплексами. Ця взаємодія виявляється насамперед у розподілі трудових ресурсів між сільськогосподарським і промисловим виробництвами; міграційних зв'язках між міськими і сільськими поселеннями; розподілі земельних ресурсів між сільським господарством і промисловістю; у динаміці соціальної структури сільського населення, яку зумовлюють відповідні Процеси в містах; обміні матеріально-технічними ресурсами між промисловим і сільськогосподарським виробництвами на території; формуванні системи розселення на території, до якої входять як міські, так і сільські поселення. Введення показників цих територіальних процесів у комплексну програму розвитку господарства адміністративної області істотно