По такому шляху пройшли США, Німеччина, Японія. Так, США починали з експорту сировини, пшениці, бавовни, міді, вугілля й ін. ФРН у 50-і роки - з вугілля, чорних металів, хімічної продукції. Японія - з текстилю, металів, хімічної продукції.

У 60-і роки на такий шлях вступили ряд країн Східної Азії і Латинської Америки - "нові індустріальні країни". Усі вони активно використовували зовнішні джерела економічного росту. До них насамперед варто віднести широке залучення іноземних капіталів, техніки і технології з промислово розвитих країн.

У силу ряду причин деякі НІК виявилися в сфері особливих політичних і економічних інтересів промислово розвинутих країн. Так, сфера політичних інтересів США поширювалася на Тайвань і Південну Корею, як країн, що протистоять "комуністичному впливові" на країни Східної Азії. У цьому зв'язку цим країнам була зроблена безпрецедентна економічна допомога і військова підтримка. Так, наприклад, Тайваню була зроблена допомога в 1,5 млрд. дол. У період 1950- 1965 р. допомога США склала 34% сукупних інвестицій на Тайваню, у тому числі 74% - в інфраструктуру, 59% - у сільське господарство і 13% - у промисловість. Усе це у величезному ступені дало стартовий поштовх у розвитку економіки Тайваню.

На формування сучасної структури економіки НІК великий вплив зробили прямі інвестиції. У першу половину 80-х років прямі інвестиції в економіку НІК досягли 42% прямих капітальних вкладень у країни, що розвиваються. Серед промислово розвинутих країн ведучим інвестором підприємницького капіталу в НІК є США. Величина їхніх прямих інвестицій складає 10% від загального обсягу таких інвестицій за рубежем. На другому місці по обсязі прямих інвестицій у НІК розташована Японія.

Японські інвестиції сприяли індустріалізації НІК і росту конкурентноздатності їхнього експорту. Досить помітну роль вони зіграли в перетворенні "нових індустріальних країн" у великих експортерів продукції обробної промисловості. Тільки за 1982-1985 р. ці інвестиції зросли на Тайваню більш, ніж у 2 рази, у Гонконгу - на 61%. За цей час за участю японського капіталу була сформована велика виробнича база, що дозволила цим країнам стати експортерами високоякісних готових виробів. У Південній Кореї, де японські інвестиції з початку 80-х років складали більш половини загального обсягу іноземних прямих інвестицій, за минулі роки був створений комплекс по виробництву верстатів, електротехнічного устаткування, морських судів і т.п.

Для "нових індустріальних країн" Азії було характерно те, що підприємницький капітал направлявся головним чином в обробну промисловість і сировинні галузі. У свою чергу, у латиноамериканських НІК він йшов у торгівлю, сферу послуг, обробну промисловість. Широка експансія закордонного приватного капіталу привела до того, що в НІК, фактично, немає жодної галузі економіки, де не було б іноземного капіталу.

Прибутковість інвестицій в азіатські НІК помітно перевершує подібні можливості в латиноамериканських країнах.

Постає питання: чому іноземний приватний капітал усе більш активно впроваджувався в деякі країни азіатського регіону?

Ситуація в розвитку світового господарства наприкінці 60-х років склалася таким чином, що інтереси і стратегії розвитку транснаціональних корпорацій збіглися з можливостями й устремліннями ряду країн азіатського регіону. Зштовхнувшись з різного роду обмеженнями імпорту і невисокою платоспроможністю країн, що розвиваються, корпорації, щоб удержати перспективні ринки, йдуть на часткову заміну експорту товарів вивозом капіталу для налагодження відповідних виробництв на місці.
Діяльність транснаціональних корпорацій у тім же напрямку підштовхувалася кон'юнктурою насичених ринків розвинутих країн, що загострилася конкуренцією, боротьбою за зниження витрат виробництва. У місцях же свого базування ТНК роблять упор на розвиток наукомістких виробництв. Примітно, що "азіатські дракони" виявилися готові сприйняти ці зміни міжнародної економічної кон'юнктури і використовувати їх у своїх цілях.

Важливу роль у залученні транснаціональних корпорацій саме в азіатський регіон зіграли наступні обставини:

1. Вигідне географічне положення "нових індустріальних країн". Усі вони знаходяться на перехресті світових торгово-економічних шляхів, поблизу від центрів світового господарства - США, Японії.

2. Майже у всіх "нових індустріальних країнах" склалися автократичні або близькі до таких політичні режими, лояльні до промислово розвинутих країн. У них була забезпечена політична стабільність, демократичні і політичні перетворення були відкладені на користь економічних реформ. Іноземним інвесторам був забезпечений високий ступінь гарантій безпеки їхніх інвестицій.

3. Визначену роль зіграли такі неекономічні фактори, як працьовитість, старанність, дисциплінованість, ощадливість населення "нових індустріальних країн" Азії.

Таким чином, можна зробити наступні висновки:

До „нових індустріальних країн” відносять, перш за все, Південну Корею, Тайвань, Сінгапур, Гонконг, а також Аргентину, Бразилію, Мексику, Малайзію, Таїланд, Індію, Чилі, Кіпр, Туніс, Туреччину, Індонезію, Філіппіни, південні провінції Китаю та ін.

По рівню розміру валового продукту на душу населення, середньорічних темпів його приросту, питомій вазі обробної промисловості у ВВП, обсягу експорту промислових виробів і їхній частці в загальному вивозі, обсягу прямих інвестицій за рубежем „нові індустріальні країни” не тільки виділяються серед інших країн, що розвиваються, але навіть перевершують подібні показники ряду розвинутих країн.

Список літератури

Авдокушин Е. Ф. Международные экономические отношения: Учеб. пособие. - М.: ИВЦ "Маркетинг", 1999 - 264 с.

Економіка зарубіжних країн / Під ред. Філіпенко А.С. – К.: „Либідь”, 2002.

Сергеев П.В. Мировая экономика. – М.: Юриспруденция, 1999. – 160с.

Международные экономические отношения / Под ред. Рывалкина Е.В. – М.: Журнал „Внешнеэкономический бюллетень”, Дипломатическая академия при МИД РФ, 1997. –