"Державний апарат України"

Зміст

ВСТУП

Теорія держави і права — суспільствознавча наука, головним і основним об'єктом дослідження якої є державно-правова організація суспільства на різних етапах його розвитку, закономірності виникнення держави і права і зміна одного типу іншим. Іншими словами, предметом дослідження теорії держави і права є держава і діюче в ньому право з обліком їх формаційної, соціально-економічної і політичної обумовленості і призначення.

Предметом теорії держави і права є закономірності виникнення, функціонування держави і права як головних явищ громадського життя, їхня соціальна і політична сутність, їхній зміст і форми, юридичні відносини і зв'язки, характерні риси правової свідомості і правової культури.

Зрозуміло, усі ці процеси розглядаються теорією держави і права в динаміці. Життя постійно висуває для дослідження нові явища і розстається з віджилими. Сформована проблематика науки регулярно поповнюється новими напрямками дослідження. Без цього основні тенденції розвитку держави і права неможливо зрозуміти. Поява нового, власне, і складає прогрес теорії держави і права. Причому нерідко нове в праві з'являється «на стику» із предметами інших наук у сфері економіки, політики, суспільної свідомості і т.п.

Держава і право вивчаються не однією наукою, а комплексом суспільних наук. Пов'язано це з різнобічною діяльністю численних органів і установ держави. Держава займається економікою, керуванням, політикою, духовною сферою. Усе це сфери інтересу конкретних наук — управлінської науки, економічної, політичної, соціології і т.п. Повне представлення про державу дає тільки погляд на неї з різних сторін, аналіз соціальних, політичних, економічних і інших факторів, що визначають призначення, функції і роль у суспільстві і держави, і права.

В даній роботі більше уваги приділяється саме державі, державному механізму та його важливій складовій частині — апарату держави.

В Україні, як і в інших державах постсоціальстичного простору, залишаються надзвичайно гострими, не вирішеними проблеми сучасної державності, державотворення. Доказом цього є громіздкий, далеко не ефективний державний апарат, причому підданий нескінченно частим реструктуризаціям. І все це за наявності відпрацьованої, офіційно затвердженої концепції адміністративної реформи, яка розпочала свою історію ще з 1992 року. Саме тому з’явилася потреба у якісному оновленні законодавства, реформуванні державного управління, у внесенні змін до системи державних органів, переведенні їх діяльності на "нові рейки" [15, с. 558].

Кожній людині доводиться вступати у певні відносини з тими чи іншими органами держави (з державним апаратом ) та іншими її організаціями. Тому для успішної діяльності кожному суб'єкту необхідно знати призначення і види цих органів, їхні зв'язки, взаємозалежності, юридичні можливості та ін. Саме ці питання висвітлюються у даній роботі.

1. Поняття, ознаки та види органів держави

Орган держави - це особа чи структурована група осіб, які виступають від імені держави й наділені владно-державними повноваженнями, в тому числі правом застосовувати засоби державного примусу і здійснювати державно-організаторські, розпорядчі, судові та інші функції відповідно до свого призначення.

Наявність у державного органу державно-владних повноважень означає, що він здатний встановлювати обов'язкові правила поведінки, тобто юридичні норми та індивідуальні акти й домагатися з допомогою встановлених законами засобів їх здійснення. Від кожного державного органу - окремого чи в групі з іншими - значною мірою залежить рівень розвитку та ефективність діяльності державного апарату в цілому. Тому держава повинна піклуватися про те, щоб стосовно до державних органів чітко була визначена сфера їхньої діяльності та компетенція, були упорядковані їхні взаємовідносини з недержавними органами й організаціями, насамперед органами місцевого самоврядування, щоб державні органи являли собою відносно самостійні, професійні та відповідальні ланки державного апарату [17, с. 56-57].

Уся діяльність державного апарату - функції, повноваження - юридичне закріплена у системі законодавства кожної держави. Такий підхід є запорукою реалізації одного із загальнодозвільних принципів — "державним органам дозволено робити тільки те, що дозволено законом". В Україні діяльність більшості державних органів регламентована Законами України і чинною Конституцією. До цих законів належать: "Про Президента України", "Про міліцію", "Про прокуратуру", "Про службу безпеки України", "Про адвокатуру", "Про Збройні Сили України", "Про Конституційний Суд України", "Про Уповноваженого Верховної Ради з прав людини", "Про державну податкову службу в Україні", "Про державну службу", "Про органи і служби у справах неповнолітніх та спеціальні установи для неповнолітніх", "Про статус народного депутата", "Про державну виконавчу службу", "Про господарський суд", "Про прикордонні війська України", "Про вищу раду юстиції", положення "Про Міністерство юстиції України" та інші. На жаль, досі не прийнято закону про Кабінет Міністрів України та ряд інших законів [13, с. 69].

Органи держави мають загальні та специфічні ознаки. До загальних ознак можна віднести такі:

1) всі органи держави, що створюються відповідно до закону шляхом безпосередньої чи представницької демократії, покликані виконувати передбачені законом функції;

2) мають державно-владні повноваження;

3) діють у встановленому порядку;

4) взаємопов'язані відношеннями субординації;

5) усі разом створюють одну цілісну систему, що називається апаратом держави.

Специфічними рисами, тобто такими, що відокремлюють державні органи від недержавних, а також від організацій в сучасній демократичній державі, слід вважати такі: