Структуру продовольчих товарів представляють переважно м'ясо і м'ясопродукти, кондитерські вироби, хліб і хлібобулочна продукція, цукор, молоко і молочна продукція, а в структурі не-продовольчих товарів найбільшу питому вагу становлять товари культурно-побутового і господарського призначення (меблі, одяг, білизна, трикотаж, взуття, тканини, легкові автомобілі). Дещо знизився продаж товарів культурно-побутового і господарського призначення (годинники, радіоприймачі, піаніно, фотоапарати, холодильники, пральні і швейні машини тощо).

Головним джерелом товарних ресурсів г промисловість. Оп-тові контори і бази здійснюють основні торгові зв'язки з промис-ловістю, купують сільськогосподарську продукцію і направляють її в роздрібну мережу, створюють товарні запаси.

Розміщення об'єктів громадського харчування часто не збігає-ться з розміщенням об'єктів торгівлі. Слід пам'ятати, що підпри-ємств громадського харчування налічується значно менше. Однак останнім часом різко зросла мережа кафе, ресторанів, буфетів, закусочних, розміщених уздовж головних вулиць міст і сіл, у міс-цях їх перетину, на автостанціях і вокзалах, центральних частинах населених пунктів, в районі функціонування ринків та біля трас.

Розвивається мережа не тільки спеціалізованих магазинів (фір-мових, магазинів-складів, комісійних), а й підприємств громадсь-кого харчування, особливо швидкого обслуговування.

Особливо важливе соціальне і економічне значення набуває |транспорт (зокрема, послуги пасажирського транспорту). На сучасному етапі його роль швидко продовжує зростати в міру роз-ширення масштабів суспільного виробництва, подальшого поглиб-лення територіального поділу суспільної праці, розвитку продук-тивних сил окремих регіонів.

Серед усіх видів транспортних послуг основною ознакою вдо-сконалення їх структури є неперервне зростання питомої ваги послуг автомобільного та повітряного пасажирського транспорту й стійкого зниження залізничного і водного.

В результаті планомірного розширення мережі підприємств зв'язку в Україні значно зросла забезпеченість населення різними видами зв'язку. Зростання цього показника свідчить про підви-щення ступеня доступності послуг цієї галузі. Тенденція до зни-ження середнього навантаження на одне підприємство, найбільш імовірно, позитивно вплине на якість обслуговування підприємст-вами галузі.

Підкомплекс зв'язку складається із взаємопов'язаних пунктів і підприємств, ліній і вузлів, які забезпечують процес передачі ін-формації. Пункти зв'язку представлені відділеннями зв'язку і те-лефонними станціями. У відділеннях зв'язку, як правило, розмі-щені пошта, телеграф, телефон.

В Україні функціонує широка мережа (понад 17 тис.) підпри-ємств зв'язку та їх відділень. Телефонно-телеграфний зв'язок — основний вид зв'язку між населеними пунктами. Основних до-машніх телефонних апаратів загального користування у 1997 р. налічувалось 6479, у тому числі у міських поселеннях — 5592. Телефонізовані всі підприємства і установи, багато квартир у міс-тах і частина в селах. В більшості міст є автоматизовані пункти зв'язку, яких нараховувалось 12880, 2467 з яких — міські. Забез-печеність населення домашніми телефонними апаратами стано-вить 37 на 100 сімей, міжміськими таксофонами — 27 на 100 тис. населення.

Комплекс зв'язку включає всі види зв'язку, радіомовлення і телебачення, спеціалізовані підприємства по ремонту і монтажу устаткування. Підприємствами зв'язку у 1997 р. було надано по-слуги у вигляді 1270 млн. відправлених газет і журналів, 359 млн. листів, 17 млн. телеграм, 2 млн. посилок, надано міжміських те-лефонних переговорів (включаючи міжнародні) — 1081 млн.

В перспективі слід розвивати телефонний зв'язок в першу чергу в сільській місцевості, підвищувати рівень автоматизації, запроваджувати більш досконалу апаратуру, електронну та сор-тувальну техніку. Все це сприятиме не лише збільшенню обсягів та асортименту послуг, а й підвищенню їх якості.

3. ВИРОБНИЦТВО ТОВАРІВ НАРОДНОГО СПОЖИВАННЯ: СУЧАСНИЙ СТАН ТА ОСОБЛИВОСТІ РОЗМІЩЕННЯ

Серед галузей промисловості, які забезпечують виробництво товарів народного споживання, провідне місце займає легка про-мисловість, її виробничий потенціал включає 25 підгалузей, більш як 600 підприємств та організацій. У 1998 р. порівняно з 1990 р. обсяги виробництва продукції цієї галузі становили лише 25%, у тому числі: тканин усіх видів — 7,4%, взуття — 4,5%, трикотаж-них виробів — 2%. Це пов'язано з цілим рядом причин: порушен-ням зв'язків по кооперації, незахищеністю вітчизняного спожив-чого ринку, низькою купівельною спроможністю населення та ін.

Легка промисловість України охоплює текстильну, трикотаж-ну, швейну, шкіряну, взуттєву, хутрову та інші галузі, підприємст-ва яких у розміщенні орієнтуються переважно на споживача, на-явність трудових ресурсів та сировини.

Провідною галуззю легкої промисловості с текстильна проми-словість, яка представлена бавовняними, вовняними та лляними виробництвами. В структурі бавовняної промисловості виділяють прядильне, ткацьке, крутильно-ниткове і фарбувально-обробне ви-робництво. Найбільш потужні бавовняні підприємства знаходя-ться у Херсоні і Тернополі (бавовняні комбінати), Донецьку (бавовняно-прядильний комбінат), Нікополі (прядильно-нитковий ком-бінат), а також у Києві, Харкові, Чернівцях, Івано-Франківську, Львові, Полтаві, Коломиї, Коростишеві та Родомишлі. У 1998 р. бавовняна промисловість України забезпечувала 62,5% загально-го виробництва тканин.

Вовняна промисловість представлена первинною обробкою вов-ни, виготовленням пряжі, тканин та виробів. Підприємства галузі розташовані у Чернігові, Харкові, Києві, Донецьку, Кривому Розі, Одесі, Луганську, Сумах, Черкасах, Богуславі, містах Чернівець-кої та Закарпатської областей. У структурі виробництва тканин усіх видів на вовняні тканини припадає 7,8%.

Лляна промисловість України розвивається на власній сиро-вині. Підприємства — основні виробники лляної продукції зосе-реджені у Рівненській, Житомирській, Чернігівській та Львівсь-кій областях; в Одесі знаходиться підприємство конопле-джутової промисловості, в Харкові — канатний завод. Лляні тканини становлять близько 11,3% загального виробництва тканин в Україні. Продукція цієї галузі повністю задовольняє потреби України, а певна частина — експортується.

Шовкова промисловість України, що значною мірою пов'яза-на з виробництвом хімічних волокон і виробляє близько 8,8% тканин, зосереджена у Києві, Черкасах, Луганську, Лисичанську. Трикотажна промисловість України випускає досить різнома-нітний асортимент продукції, однак за 1991—1998 pp. обсяги ви-робництва продукції цієї галузі скоротилися більш ніж у 50 разів (з 351 млн. шт. виробів у 1990 р. до 6,5 млн. шт. виробів у 1998