По-друге, у сфері політики відбувається перерозподіл влади. Частина політичних ресурсів зміщається зверху вниз (виборче право мас, ріст їхніх можливостей впливати на політику, владу). Еліта змушена йти на поступки масам, убік перерозподілу доходів (через оподатковування, соціальне забезпечення, регулювання рівня заробітної плати). У США зарплата в сталеливарній промисловості – 30% від собівартості сталепрокату, в Україні – від 7% до 19%, у більшості країн – 60-80%. Т.е., найдорожче в розвитих країнах – жива праця (на відміну від України).

Ральф Дарендорф, один з великих представників конфліктного напрямку вважає, що в основі класової стратифікації лежить диференціація в розподілі влади.

За Дарендорфу, відносини власності – лише окремий випадок такого розподілу. Надалі цей принцип покладений в основу загальної теорії стратифікації. «Стратифікація – це просто наслідок структури влади», – затверджував Р. Дарендорф.

Функціоналістична традиція. На думку Емиля Дюркгейма всі суспільства поділяють види активності не більш і менш важливі. Відповідно всі суспільні функції можуть бути ієрархічно упорядковані, виходячи з їхньої суспільної значимості.

Крім того, люди розрізняються своїми здібностями. Для залучення кращих, більш здатних до виконання більш значимих функцій суспільство повинне розширювати їхній доступ до соціальних благ. Тобто, нерівність – це засіб для залучення найбільш кваліфікованих людей для виконання найбільш важливих видів діяльності.

Ведучим фактором соціальної стратифікації функціоналістичний напрямок розглядає поділ праці.

Розподіл суспільства на шари є, по цьому підході, необхідною умовою функціонування суспільства, що винагороджує своїх членів у відповідності зі значимістю їхнього внеску, праці для нього.

Висновки

Як критерій соціальної стратифікації вище були названі: економічний потенціал, політичний потенціал, соціокультруний потенціал і соціальний престиж.

Економічний потенціал включає три компоненти:

1) володіння капіталом, що робить доход;

2) причетність до процесів розподілу переміщення й обміну

суспільного продукту;

3) рівень особистих доходів і споживання.

Відбувається відносне ослаблення ролі політичного компонента

соціальної стратифікації. Він відіграє роль насамперед у силу причетності влади до перерозподілу власності.

Соціальний потенціал у стратифікації радянського суспільства мав сугубо підлеглу роль. Культурний, освітній рівень людей недостатньо цінувався. Міжнародні дослідження виявляли унікальну слабку в порівнянні з іншими країнами взаємозалежність культурного, політичного й економічного статусу українців.

Чи затребуваний сьогодні соціокультурний потенціал українців, чи робить він вплив на соціальну стратифікацію суспільства?

Тільки почасти. Звідси – порівняно невисокий попит на кваліфікованих і досвідчених інженерів, лікарів і вчителів при зростаючій незатребуваності вчених, працівників культури і мистецтва, гуманітаріїв.

Сучасне українське суспільство складається з чотирьох соціальних шарів: верхнього, середнього, базового і нижнього, а також десоціалізованого «соціального дна» (співвідношення перших чотирьох зразкове 1:24:68:7).

1. Верхній шар – реально правлячий шар. До нього відносяться елітні і субелітні групи, що займають найбільш важливі позиції в системі державного керування, в економічних і силових структурах.

2. Середній шар є зародком «середнього шару» у західному розумінні цього терміна. У нього входять дрібні підприємці, напівпідприємці, менеджери середніх і невеликих підприємств, середня ланка бюрократії, старші офіцери, найбільш кваліфіковані і дієздатні фахівці і робітники. На Заході середній клас – основна частина населення і займає значно вище положення, виконує роль соціального стабілізатора. В Україні більшість представників групи не володіють ні забезпечує особисту незалежність капіталом, ні рівнем професіоналізму, ні високим соціальним престижем. Шар занадто нечисленний, щоб служити гарантом соціальної стабільності.

3. Базовий шар дуже масивний (більш 2/3 українського суспільства). Основна частина інтелігенції (фахівців), напівінтелігента (помічники фахівців), службовці з технічного персоналу, працівники масових професій торгівлі і сервісу, а також велика частина селянства, індустріальні робітники. Основний розподіл цього шару направляється не на перетворення дійсності відповідно до власного інтересу, а на адаптацію до тих змінам, що відбуваються з ініціативи інших.

Зміст їхньої праці в основному відповідає індустріальної стадії розвитку суспільства. Суспільна значимість цього шару зв'язана з тим, що він концентрує основну частину трудового і споживчого потенціалу України, її електорату.

4. Нижній шар складається з літніх, малоосвічених, тих, хто не має професій, постійного заняття, безробітних біженців і т.п. Ознаки ідентифікації: дуже низькі доходи, мале утворення, заняття некваліфікованою працею, відсутність постійної роботи.

«Соціальне дно» (ізольованість від основних інститутів суспільства, включення у кримінальні і напівкримінальні структури). Злочинці і напівзлочинні елементи – злодії, бандити, наймані убивці, а також занепалі люди – бомжі, алкоголіки, наркомани, бурлаки, повії і т.д.

Ці люмпенізовані групи не попадають у соціологічні опитування, але разом з нижнім шаром частка – 12-15%.

Високий ступінь маргіналізації суспільства. У верхньому шарі жінок у 4 рази менше, ніж у нижньому, а частка чоловіків у 3 рази більше.

У верхньому шарі молоді в 2 рази більше чим у нижньому, а людей похилого віку в 20 разів менше.

У верхніх шарах помітно більше частка неросійського населення, чим у нижніх.

По місцеві проживання: верхній шар тяжіє до великих міст і столиці, базовий і нижній шар живе в малих містах і селах.

Рівень добробуту середнього шару в 2,5-3 рази нижче, ніж верхнього, але в тім же ступені вище чим, базового.

Все-таки в сучасній Україні основу соціальної стратифікації утворить диференціація доходів. Показники диференціації доходів відбивають вплив широкого кола економічних, соціальних і демографічних факторів. У силу цього майнова нерівність стає вираженням багатьох інших нерівностей.

У свою чергу, рівень доходів істотно впливає на такі сторони соціального статусу, як тип споживання і спосіб життя, можливість заняття бізнесом, установити корисні соціальні зв'язки, просунутися по службі, дати дітям якісне утворення і т.д.

Література: