Держава в працях Гобса і Локка

План

Вступ.

1. Поняття держави по Гобсу.

1.1. Виникнення держави по Гобсу.

1.2. Державний механізм по Гобсу.

1.3. Державна церковна політика.

2. Вчення про державу в філософських поглядах Локка.

2.1. Політичні погляди раннього Лока.

2.2. “Природний стан” за вченням Лока.

2.3. Власність.

Висновок

Література.

Вступ.

Сьогодні впливовою є думка про те, що в разі обговорення представницької де-мократії належить згадувати Лока. Ключові локівські поняття консенсусу, тобто визнання певної форми з боку більшості громадян, тобто коли парламент і уряд застосовують політичну владу як довірені особи народу і цю довіру можуть втратити, належать до усталеного понятійного інструментарію су-часної політичної науки. Це доводить незмінну актуальність політичних ідей Лока.

В творчій спадщині Гобса у різний спосіб знаходили вияв похмурі та гіркі риси його особистості, Гобсу приписували мізантропію, зневіреність та озлобленість. Але про це не може бути й мови. Проти такого припущення говорить наявність великого ; кола друзів, стосунки з якими навряд чи підтримувалися б впродовж десятиліть Друзі більше говорили про його веселість і врівноваженість, про його свіжість і граціозність, про його жартівливість. Він був людиною класичної освіти і, як Монтень, ставився до стародавніх неначе до своїх сучасників. Проте як у творах любого йому Фукидида було закарбовано у мармурі жахи революційних змін, так напру-жені й тверді рядки Гобса зберігають страхіття розпаду релігійного та політичного порядку — достоту як і мушля, в якій тремтить і клекоче полонений океан.

1. Поняття держави по Гобсу.

1.1. Виникнення держави по Гобсу.

Під час розгляду гобсівського вчення про державу важливо мати на увазі ту змі-ну, яка відбувається в його працях: Гобс лише поступово розвиває вчення про дер-жаву, що постає як єдність, як персона, як штучна людина і, нарешті, як deus mortalis у повному обсязі в елементах закону – права, а в De cive – громадянин, ще залишаються метою, а ідея держави конденсується вже у Левіатані.

Виникнення держави Гобс описав у De cive. При цьому він переймає принципи побудови і поняття старого вчення про договір. В Англії були ще живі середньо-вічні уявлення про те, що володаря обмежено правом, а право панування має харак-тер договору. За цим стоїть схоластичне природно-правове вчення про суспільний договір і протиставлений йому договір про панування. Думка, що міститься в його основі, є такою: перш ніж суспільство підкориться тій чи іншій групі (договір пану-вання), ця група спершу має сама правничо інституалізуватися. Це значить, що спо-чатку має відбутися вихідне consociatio, акт злуки попередньо ізольованих індиві-дів, і тільки після цього можна перейти на другу сходинку договору про покору чи панування. Розрізняють три рівні: status naturalis; громадянське суспільство; полі-тичну структуру панування (або, з погляду права, - природне право, приватне пра-во та державне право). Тут йдеться не про конкретні історичні ступені розвитку, а про правничі категорії: якщо порушуються політичні чи гро-мадянські права, то відбувається відступ до попереднього «природного» права, че-рез що володареві закривається шлях до «абсолютного», звільненого від права па-нування.

Гобс перескочив другу сходинку. У той час як теорія договору постулювала, що народ як первинна, правовим чином конституйована universitas виник до появи договору про панування, а також що ця universitas продовжувала жити в утвореній державі і могла утримувати володаря у рамках права, Гобс поєднав суспільний до-говір із договором про покору: «народ» після укладання договору більше не є суб'єк-том права, він «помирає» в акті укладення договору. Надалі чинним є лише дого-вір про панування, і порушення цього договору народом — порушень з боку воло-даря не буває — відкидає індивідів, що втратили захист, до природного стану, до bellum omnium contra omnes. Між абсолютною анархією та абсолютним пануван-ням ніякого середнього стану немає, а тому суспільний договір як окрема величина зникає і стає надалі частиною договору про панування.

Наслідки такого абсолютного панування, що спираються на тоталітарне підпо-рядкування (subditio), очевидні. За Гобсом, держава вільна від будь-яких обов'язків стосовно попередніх, передуючих договору про панування, прав. Й оскільки воля верховного носія влади per difinitionem є волею держави, то виходить, що «той, кому передана верховна влада, не зв'язаний ані законами держави (яким би мусив всупереч собі підкорятися), ані обов'язками перед громадянами». Ніхто не має такої власності, на яку б носій найвищої влади не мав би права, «оскільки закони є його законами, в його волі міститься воля окремих громадян і він поставлений над усіма — від окремих громадян і до найвищого судді». Загалом же правовий поря-док filia sivitatis є створінням держави. Важливим е значення законів, а не «приро-да», яка лежить навколо їхньої основи. Так, крадіжка, убивство, перелюб для Гобса також заборонені природним законом; «однак що значить крадіжка, вбивство, пере-люб та несправедливість для громадянина, має визначати не природний, а громад-ський закон». І те, що в одній державі є несправедливістю, в іншій може бути правом; так, наприклад, крадіжка дозволялася хлопчикам у Лакедемоні, за умови того, що їх не спіймають. «Стосунки, які в одній державі розглядаються як шлюб, в іншій оголошуються перелюбом, і навпаки».

Гобс і сам був свідомий надзвичайної непопулярності такої думки. «Більшості людей», — писав він у De sive, — «найвища державна всевладність і ця абсолютна влада здаються настільки жорстокими, що вони ненавидять навіть їхні прояви». Але він захищає необхідність абсолютної влади для будь-якої держави — і для рес-публіки, і для