демократії, вказуючи на велике зло анархії природного стану і не в останню чергу на постійно наголошувані обов'язки володаря, що обмежують його можливість зловживати владою. При цьому він претендує на позапартійне мис-лення всупереч партикулярним поглядам своїх критиків — «священиків, сектан-тів та правників», яких він перелічив у вступі до De cive. «Всі їхні закиди мене стосуються мало, оскільки вони говорять виключно про свої власні інтереси; тоді як я тільки сильніше затягують вузли».
1.2. Державний механізм по Гобсу.
Якщо De cive обертається навколо фігури громадянина, то поняття держави ви-ступає з повною чіткістю в Левіатані. Трансперсональна інстітуція «штучної лю-дини» пізнається відокремлено від поняття права, спільноти громадян і навіть від питання про носія державної влади. Гобс, прив'язаний до старого органологічного образу, зображає державу як імітацію природи, що походить з творчої волі людини: «Природа (тобто мистецтво, за допомогою якого Бог створив світ та ним керує) подібна мистецтву людини у багатьох аспектах, і зокрема в тому, що вона може зробити штучну тварину. Адже, якщо життя є лише рухом членів, початок яких мі-ститься десь у головній внутрішній частині, то хіба не можемо сказати, що всі автомати (механізми, що рухаються за допомогою пружин та коліс, наприклад, як го-динник) мають штучне життя? І справді, чим є серце, як не пружиною; чим є нерви, як не линвами? Хіба суглоби — це не колеса, що завдають такий рух усьому тілу, якого хотів майстер? Хоча мистецтво йде ще далі, імітуючи розумний та найкращий витвір природи — людину. Адже це мистецтво створило Левіатана, що зветься Рес-публікою, або Державою, латиною — сivitas, і є лише штучною людиною, хоча й більшою за розміром і сильнішою за природну людину, заради охорони та захисту якої його було створено. Суверенітет виступає тут як штучна душа, що дає життя і рух усьому тілу; службовці та інші представники судової та виконавчої влади — це штучні суглоби; нагороди та покарання, за допомогою яких кожен суглоб і член приєднується до осереддя суверенітету і примушується виконувати свої обов'яз-ки, — це нерви, що мають ті самі функції у звичайному тілі; добробут і багатство усіх окремих членів — це його сила; saus populi, безпека народу — це його справа; радники, що повідомляють йому все, що необхідно знати, — це пам'ять; справед-ливість та закони — це штучний розум і воля; громадянський мир — здоров'я; по-встання — хвороба, а громадянська війна — смерть. І нарешті, угоди та домовле-ності, завдяки яким спочатку були утворені, складені та об'єднані частини політич-ного тіла, схожі на "Fiat", або ж "нумо створимо людину", промовлене Богом під час творення людини».
1.3. Державна церковна політика.
Як він це часто робить у своїх творах, Гобс використовує тут біблійні образи, аби бути зрозумілим у своєму захопленому Біблією, ба навіть пристрасно біблійному, часі. Левіатан — це морський монстр, про якого йдеться в книзі Йова (гл. 41). Тут є місця, на які Гобс натякає: «На землі немає нічого схожого на нього. Він створений так, аби нічого не боятися. Він дивиться на всіх згори вниз і є королем дітей гордо-щів». Але біблійні вирази більше затуманюють думки Гобса, ніж розкривають їх. Чому автор надає своїй державі, яку досі позитивно оцінював і вітав як поміч лю-дині, жахливого символу левіатана? Чи не йдеться тут про іронію, про обмовку на бароковий кшталт? Це й до сьогодні залишається спірним питанням для інтерпре-таторів. Зрозумілішим є інший ключовий термін цитованого тексту. Йдеться про artificial — «штучний». Згадаймо, що Гобс розглядає світ людини в його механіч-них спонуках, в його вимірюваних закономірностях. Левіатан — це не що інше, як останній і крайній результат цього методичного зусилля — зусилля, яке виходить з механістичного тлумачення вчення про афекти спонукального механізму, яке йде далі, зводячи animal homo до головного почуття страху, яке відтак конструює пану-вання як раціональний результат договору, аби нарешті встановити політичний вза-ємозв'язок підлеглого і керівника, держави взагалі у вигляді штучного механізму Левіатана. Відповідно до цього у першому виданні містилася гравюра: за горами і містом з'являється володар із короною та клейиодами. Якщо придивитись ближче, то велетенська штучна людина складається з маленьких людей — відображення того факту, що в гобсівській левіатановій державі кожен укладає сам із собою договір, в якому воля всіх громадян збігається із волею володаря.
Є ще один елемент, який визначає форму книг про Левіатана: державна церков-на політика. Адже в Левіатані йдеться не тільки про світську, але й про церковну державу, і відповідний розділ займає добру половину книжки. Тут Гобсові тези є ще, революційніші, ніж у світській частині. Левіатан виводить із опертя державної влади на право не тільки зовнішні наслідки, він також вдало нищить — і щонайменше в теорії — суверенність церкви. Гобс змушує людське суспільство обертатися виключ-но навколо осі політичної репрезентації; йому невідома жодна першість, жодна авто-номія духовного. Це також відображено на титульному малюнку: вінценосний во-лодар, який символізує всевладдя держави над людиною, тримає в руках не тільки меча, але і єпископський посох.
Це знов-таки відповідає засадам вчення Гобса про державу. Якщо людина дійсно є лише сукупністю пристрастей, а її життєвою метою є самозбереження, якщо вона із вдячністю під час втечі приймає від ближнього свого (котрий є таким самим вов-ком) будь-який захист, навіть від голого авторитету без