претензій на істину, то всі цілі цієї істоти насправді збігаються в її політичній організації, а все соціальне жит-тя зводиться до діалектики захисту і покори. У гострих виразах Гобс заперечує будь-яку іншу репрезентацію існування людини, відмінну від політичної. Його «шляхет-на антипатія» у цьому випадку стосується католицької церкви. Але ця політична тенденція спрямована проти будь-якої фор-ми церкви, яка претендує на офіційну роль. Чого хоче Гобс, так це впорядкування та підпорядкування церкви, її злиття з державою. Він намагається усунути християн-ський поділ влади на духовну та світську, повернутися до античної нерозподільності культу і політики, знов поєднати в bonne politie «обидві голови орла», як це пророчо назвав Русо. І християнська держава, чиї обриси спроектовано в остан-ньому розділі Левіатана, насправді є античною спільнотою — з релігією поліса, чиї зовнішні форми запозичено з християнської традиції.
2. Вчення про державу в філософських поглядах Локка.
2.1. Політичні погляди раннього Лока.
Філософію Лока слід розглядати як важливий проміжний етап процесу, що вів до звільнення від загальної обов'язковості схоластичної, передусім томіської кар-тини світу. У цій успадкованій картині світу, що залишилася від філософії Аристотеля і стоїків, людина знаходила своє відповідне місце в ієрархічно структурованому універсумі. Політичний лад, якому належала людина, теж є частиною створено-го Богом та ієрархічно поділеного космосу. Щаблі цього поділу простягаються від родини через стани і громади аж до імперії. Божий розум, котрий як lex aeterna визначає весь порядок творіння, також керує людиною: оскільки вона підкорена lex aeterna, вона здатна за допомогою власного розуму й сумління сформулювати обо-в'язкові для неї закони природи.
Небагато представників новочасного вчення суспільного договору так свідомо і послідовно відкидають аристотелівсько-томіську традицію, як Гобс. Такі вчителі природного права, як Ґроцій, Сандерсон, Пуфен-дорф і Томазій займали проміжну позицію, яка для прояснення ще потребує ретельного аналізу. Адже для новочасних вчень про при-родні права залишалася зразковою, попри всі зміни внутрішньої структури, схолас-тична модель учення про природні права, згідно з якою Бог разом з об'явленими законами Декалогу також дав природні закони, що визнаються розумом і сумлінням та є обов'язковими для співіснування людей і неусувними з боку державного зако-нодавства. Деякі політичні теорії абсолютизму, що мали небагато спільного з пра-вильно зрозумілою соціальною філософією традиції, використовували це вчення про природне розмежування станів — згадаймо патерналізм Роберта Філмера. Ко-ротко кажучи, у політичних теоріях перехідного періоду часто без узгодження сти-каються елементи традиційного і модерного мислення.
Це також стосується Лока. Ранній Лок вагався між патерналіською теорією абсо-лютизму, традиційним вченням про природні права та модерним ученням про сус-пільний договір. У цілому його позиція є однозначно роялісько-абсолютиською. Він відкидає обидві розповсюджені на той час теорії походження державної влади, згідно з якими вона або безпосередньо встановлюється Богом, або стає можливою за-вдяки договору, бо вважає, що обидві мають одні й ті ж самі наслідки. Тезу, що громадяни можуть виводити певні права щодо питань служби Божої з первісного договору, він заперечував на тій підставі, що кожна людина первісні права свобо-ди — якщо вона взагалі їх мала —обов'язково і повністю передає можновладцям. Врешті-решт, Локова конструкція обов'язкової передачі первісних прав можновлад-цям нагадує вчення Гобса, адже виключати вплив Гобса на молодого Лока і справді не можна. Очевидними є також впливи Сандерсона і, вірогідно, Філмера. Що сто-сується питання законів природи, то Лок ще дотримується згадуваної традиції вчень про природні права.
Лок запроваджував природний закон у свої ранні політичні праці не рефлектив-но, а певною мірою як самоочевидний факт. Проте поняття природного закону по-требує кращого пояснення. Лок спробував це зробити в Essaus on the Law of Nature 1664 р. У цьому есе він слідує наявній теорії природного права, що ґрунтувалася на вченнях стоїків та Томи Аквінського. Він відхиляє зазначену теорію лише сто-совно одного важливого питання — пізнаваності природного закону. За класичним вченням, принципи природних норм істотно вміщені в розумі й сумлінні і самі ді-ють у людини таким чином, що спрямовують її до добра. Однак, за Локом, люд-ський розум є в повному сенсі tabula rasa, а сумління — тільки «опінія». Лок приймає природні норми, оскільки розсуд створює їх за допомогою відчуттів з емпіричного матеріалу. Вчення про співучасть у тра-диційних природних правах не може мати нічого спільного, наприклад, з індуктив-ною теорією пізнання, зорієнтованою на природничі науки: Лок відкидає вже в ран-ньому Essaus on the Law of Nature онтологічні передумови вчення про природні пра-ва в звичайному сенсі.
І хоча Лок в Two Treatises рішуче стверджує, що закон природи є intelligible and plain to all rational Creature, проте його відхід від традиційних вчень про природні права посилюється, коли він під впливом Шефтсбері посідає ліберальну позицію. Принципи теорії пізнання і гедоністична теорія мотивації людських дій, які він, мабуть, запозичив від французького неоепікурейства і репрезентував у Essau, уже не залишали можливості для самодостатнього вчення про природні права. В його політичній теорії усе сильніше виявлявся суб'єктивний бік закону природи, тобто природне право. Для нього це було право самозбе-реження; з нього він виводив право на власність, а вже з метою захисту власності — заснування держави. Отже, Лок, подібно до Гобса, виходить у своїй конструкції політичної системи із суб'єктивних природних прав людини.
Однак було б однобічним не вбачати в політичній теорії Лока нічого більшого, аніж порівнювані з модерною соціальною технікою Гобсові «корисні теореми» про те,