поведінка поділяється на дві групи: 1) поведінка, яка відхиляється від норм психічного здоров'я (шизоїди, астеніки, епілептоїди; особи з акцентуаціями характеру); 2) поведінка, що має відхилення від соціальних та морально-правових норм, які виявляються у форму проступків і злочинів.
Ознака ризикової поведінка - невідповідністю людських учинків, дій, видів діяльності розповсюдженим у чи суспільстві його групах нормам, правилам поведінки, стереотипам, очікуванням, установкам, цінностям. При цьому одні соціологи за точку відліку ("норму") приймають очікування відповідного поводження, а інші - еталони, зразки поводження. Одні думають, що девіантними можуть бути не тільки дії, але й ідеї. Девіантне поводження нерідке пов'язують з реакцією суспільства на нього і тоді визначають як "відхилення від групової норми, що спричиняє ізоляцію, лікування, тюремне чи ув'язнення інші покарання порушника".
Проаналізувавши погляд вчених на проблему ризикової поведінки серед дітей і молоді, можна визначити фактори, які впливають на процес дезадаптації підлітків і молоді: спадковість (психофізична, соціальна, соціокультурна); психолого-педагогічний фактор (дефекти шкільного й сімейного виховання); соціальний фактор (соціальні та соціально-економічні умови функціонування суспільства), соціальна діяльність самого індивіда, яка виявляється в активному ставленні до норм і цінностей свого оточення.
Ризикова поведінка, схильність до неї є проявом внутрішнього стану особистості, який детермінується такими умовами та факторами:
відсутність або недостатність позитивного емоційного контакту з батьками, вихователями;
неповна, неблагополучна сім'я;
неправильне виховання дітей в сім'ях, відсутність у батьків педагогічних знань.
Головною причиною особливої гостроти ризикової поведінки для підлітків і молоді являється соціальна нерівність, протиріччя між потребами (цінностями, устремліннями) і можливостями їхнього задоволення.
По-перше, у всіх суспільствах поняття "старший" і "молодший" означають не тільки вікові розходження, але і статусні. "Поняття "старшинство" має не тільки описове, але і ціннісне, соціально-статусне значення, позначаючи деяку чи нерівність, щонайменше, асиметрію прав і обов'язків.
По-друге, протиріччя між постійно зростаючими потребами людей і відносно нерівними можливостями їхнього задоволення набувають стосовно до молоді особливо гострий характер у силу протиріччя між підвищеним енергетичним потенціалом молодих, бурхливим розвитком їхніх фізичних, інтелектуальних, емоційних сил, бажанням самоствердитися у світі дорослих і недостатньою соціальною зрілістю, недостатнім професійним і життєвим досвідом, а отже, і порівняно невисоким (невизначеним, маргінальним) соціальним статусом.
По-третє, стосовно до молодих гостро стоїть проблема "спрямування" енергії, соціальної активності в суспільно схвалюваному, припустимому напрямку, тому що молодь особливо має потребу в соціальному визнанні і самоствердженні, а незадоволена потреба в самоствердженні призводить до спроб реалізувати себе не тільки у творчості, але і в негативних учинках, злочинах ("комплекс Герострата") чи ж приводить до "відходу" (алкоголь, наркотики, суїцид) - як форми пасивного протесту.
Границі між позитивним і негативної девіантним поводженням рухливі в часі і просторі соціумів. Взагалі організація і дезорганізація, хаос і порядок, "норми" і "аномалія" ("патологія") існують тільки в сукупності, вони виявляються разом, нерозривно і не можуть існувати один без одного. От чому ілюзорні, утопічні представлення про можливість заборонно-репресивними чи іншими мірами "знищити", "перебороти", "викорінити" те чи інше негативне соціальне явище, так як чим сильніше суспільство витісняє групу з ризиковою поведінкою, тим більш згуртованою стає така група.
Це не означає відмовлення від усяких норм і відповідальності за їхні порушення, а визначає необхідність дуже гнучкої, м'якої, неспішної і продуманої багатоальтернативної реакції суспільства і держави на соціальні відхилення.
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
Афанасьев В., Гили Некий Я. Девиантное поведение и соци-альный контроль в условиях кризиса российского общества. СПб., 1985. С.25-43.
Валилева В.П. Молодежный наркотизм // Молодежь в условиях экономических реформ/ Научн. ред. В. Т. Лисовский. СПб., 1995.
ГилинскийЯ., Афанасьев В. Социология девиантного (отклоняющегося) поведения: Учебное пособие. СПб., 1993.
Діти, молодь і закон: Зб. док. у 2 ч. – К., 1994.
Ігнатенко П.Д., Поплужний В.Л. Виховання громадянина. – К., 1997.
Інформація про деякі напрямки діяльності центрів ССМу. – К., 1996.
Капська А.Й. Соціальна робота: деякі аспекти роботи з молоддю. – К.:Лібра, 2001. - 219 с.
Коваль Л.Г., Звєрєва І.Д., Хлєбік С.Р. Соціальна педагогіка. – К., 1997.
Кон И.С. Социология личности. – М., 1998.
Маковецький А.М. Соціологія. – Чернівці: Рута, 2000. – 92 с.
Мepтoн P. Социальная теория и социальная структура//Социоло-гические исследования. 1992. №2, 3, 4.
Молодіжна політика: досвід, проблеми, перспективи. – К., 1992.
Молодь і закон: Зб. док. у 2 ч. – К., 1974.
Павліченко П.П. Литвиненко Д.А. Соціологія. – К.: Лібра, 2000.
Соціальна робота з молоддю в Україні: Зб. інф.-метод. матер. /За ред. І.Д.Звєрєвої. – К., 1997.
Соціальна педагогіка / За ред. А.Й. Капської. – К., 2000.
Социальная педагогика: вопросы теории и практики: Метод. матер. – М., 1994.
Титаренко В.Я. Семья и формирование личности. М.:Наука,1987.-244 с.
Palmer S., HumpheryY. Deviant Behaviour: Patterns, Source uid Control. New York, 1990;