Отже, цивільно–правова відповідальність – це встановлені законом чи договором певні наслідки, які наступають для боржника при невиконанні чи неналежному виконанні обов’язків.

Гражданское право. Часть первая: Учебник / Под ред. А.Г. Калпина, А.И. Масляева. – М.: Юристъ, 1997, с. 440.

Слід зазначити, що законом передбачені такі цивільно-правові спо-соби захисту цивільних прав, що використовуються в залежності від об'єкта і характеру порушення права, що захищається:

1) визнання права судом, господарським судом або іншим органом, що здійснює захист конкретних прав громадянина або;

2) відновлення положення, що існувало до порушен-ня права, і припинення дій, що порушують право. У цьо-му випадку порушення права вже має місце, і потерпіла сторона вживає заходів до відновлення положення, що існувало до порушення права. До такого способу захи-сту можна віднести позов про відновлення права кори-стування яким-небудь майном, також позов про спросту-вання відомостей, які порочать честь і гідність грома-дянина або організації. Якщо винна сторона продовжує своїми діями порушувати право, то до неї можуть бути застосовані заходи, що кладуть край цим діям;

3) присудження до виконання обов'язку в натурі. У цьому випадку зобов'язана сторона повинна виконати зобов'язання особисто або передати індивідуально визначену річ. Так, винна сторона повинна вжити заходів до відновлення пошкодженого нею майна, що належало потерпілому;

4) компенсація моральної шкоди. Особа, що заподіяла своїми вчинками моральну шкоду громадянинові або організації, порушивши тим самим їх законні права, зобов'язана її відшкодувати. Відшкодування моральної шкоди відбувається у випадку, коли доведена винність даної особи. Моральна шкода відшкодовується в гро-шовій або іншій матеріальній формі за рішенням суду, незалежно від відшкодування майнової шкоди;

5) припинення або зміна правовідношення;

6) стягнення з особи, що порушила право, заподіяних збитків, а у випадках, передбачених законом або дого-вором,— неустойки (штрафу, пені). Так, якщо в силу вин-них дій особі була заподіяна шкода, то сторона, що її заподіяла, зобов'язана відшкодувати потерпілому всі збитки.

Цивільно-правова відповідальність характеризується трьома обов’язковими ознаками, які є і ознаками даного виду санкцій: державний примус; негативні несприятливі наслідки на стороні правопорушника (боржника); засудження правопорушення та його суб’єкта.

Гражданское право. Часть первая: Учебник / Под ред. А.Г. Калпина, А.И. Масляева. – М.: Юристъ, 1997, с. 440.

Державний примус виражається в тому, що заходи відповідальності встановлюються в правових нормах, реалізація яких забезпечується примусовою силою держави. Негативні несприятливі наслідки на стороні правопорушника означають зменшення його майна шляхом повного вилучення майна (грошей) або позбавлень особистого характеру. Засудження – це негативна реакція держави або суспільства на скоєне правопорушення та його суб’єкта.

Цивільно-правова відповідальність реалізується у правовідношенні. Змістом правовідношення відповідальності є обов’язок винуватого боржника скоїти певні дії та право кредитора вимагати виконання цього обов’язку. Суб’єктом відповідальності вважається боржник ( правопорушник), хоча безпосереднім правопорушником іноді може бути інша особа. Боржник відповідає за невиконання чи неналежне виконання обов’язків третіми особами, на яких було покладено виконання, якщо законом не передбачено, що відповідальність несе безпосередній виконавець.

Питання цивільно-правової відповідальності в науці є дуже дискусійними, тому з цього приводу існує дуже багато точок зору різних науковців. Наприклад професор В.Ф. Маслов вважає, що з вищезазначеним трактуванням відповідальності важко погодитися, по-перше тому, що при такій постановці питання ( коли охоплюються всі заходи примусового впливу) поняття відповідальності втрачає свої особисті ознаки і перестає грати роль особливого інституту в цивільному праві. По – друге, не враховується, що цивільно-правова відповідальність за обов’язками має, як правило, компенсаційний характер і пов’язана з поновленням цивільних правовідносин. Советское гражданское право. Ч.1. Под ред. В.Ф. Маслова, А.А. Пушкина, Киев: «Вища школа», 1983, с. 441-442. Тому вона може бути реалізована і без втручання юрисдикційних органів, в силу лише однієї можливості примусу і усвідомлення правопорушником свого проступку.

Отримав певний розвиток і такий напрямок, згідно з яким відповідальність – це врегульований правом обов’язок особи дати звіт про свої дії. Тархов В.А. Ответственность по советскому гражданскому праву, Саратов, 1973, с. 8, 11. Дійсно, при застосуванні до правопорушника заходів юридичної відповідальності бажано, щоб він давав “звіт про свої дії”. Коли правопорушник розуміє та усвідомлює, за що він притягується до відповідальності, значно підвищується виховний вплив застосовуємих до нього заходів відповідальності. І все ж наведене розуміння юридичної відповідальності не може вважатися остаточним хоча б тому , що до відповідальності правопорушник може притягуватися й тоді, коли він не надає, не бажає надавати звіт про свої дії.

Вказані санкції, як заходи відповідальності, застосовуються лише у випадках порушення тих обов’язків, для охорони яких вони особливо передбачені законом чи договором. Тому вони і вважаються спеціальними санкціями або формами відповідальності. Советское гражданское право. Ч.1. Под ред. В.Ф. Маслова, А.А. Пушкина, Киев: «Вища школа», 1983, с. 444.

Однак, в даному випадку, нас буде цікавити не договірна відповідальність, а деліктна, тобто така, що виникає із заподіяння шкоди.

Відшкодування шкоди, заподіяної незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури та суду цілком можна віднести до деліктних зобов’язань відповідних органів та їх посадових осіб.

Основою виникнення договірного зобов’язання є правомірний юридичний факт – договір. Основою виникнення позадоговірного зобов'язання є неправомірна юри-дична дія — цивільне правопорушення (делікт). Це, в свою чергу, обумовлює істотні