Зайнятість і безробіття в Україні

ПЛАН

Вступ

Існують об'єктивні умови розбалансованості ринку робочої сили, в результаті чого певна частина працездатного населення може не знайти роботу, тобто стати безробітною. В реальному житті так воно й відбувається. Більш того, безробіття стало невід'ємним атрибутом ринкової економіки. На сьогодні, за даними ООН, понад 750 млн. чоловік, тобто майже кожний третій працездатний у світі, або не має роботи взагалі, або має випадковий чи сезонний заробіток. Тому безробіття є центральною соціальною проблемою сучасного суспільства.

1. Зайнятість населення в Україні

Зайнятість з погляду речового змісту — це діяльність людей, спрямована на задоволення особистих, колективних та суспільних потреб. З погляду суспільної форми — це певна сукупність соціально-економічних відносин між людьми з приводу забезпечення працездатного населення робочими місцями, формування розподілу і перерозподілу трудових ресурсів для його участі в суспільної корисній праці і забезпечення розширеного відтворення робочої сили.

Ця сукупність соціально-економічних відносин виявляється у певних економічних категоріях: індивідуальна (сімейна), колективна трудова діяльність, процес праці, інтенсивність та продуктивність, мобільність робочої сили, загальноосвітня та професійна підготовка кадрів, заробітна плата та ін.

Діалектична єдність речового змісту і суспільної форми втілюється в синтезуючому визначенні зайнятості як економічної категорії.

Зайнятість — система соціально-економічних відносин між людьми, що виникає в процесі їх діяльності, зорієнтованої на задоволення потреб людей, а також при забезпеченні працездатного населення робочими місцями та здійсненні розширеного відтворення робочої сили.

Відповідно до Закону України "Про зайнятість", прийнятого Верховною Радою України у 1991 p., до зайнятих належать особи, що працюють за наймом, працюють самостійно (ІТП, підприємці, творчі працівники, члени кооперативів, фермери); обрані, призначені або затверджені на оплачувану посаду в органах державної влади, громадських об'єднаннях; які проходять дійсну службу у Збройних силах; які одержують професійну підготовку або перепідготовку з відривом від виробництва, учні та студенти денних форм навчання; направлені на виконання громадських оплачуваних робіт; ті, що виховують малолітніх дітей, доглядають за хворими та людьми похилого віку; громадяни інших країн, які працюють у народному господарстві України.

Розрізняють три основні види зайнятості: повну, раціональну й ефективну.

Повна зайнятість — надання суспільством усьому працездатному населенню можливості займатися суспільне корисною працею, на основі якої здійснюється індивідуальне (у межах сім'ї) та колективне (з участю фірм, компаній, держави) відтворення робочої сили і задоволення всієї сукупності потреб.

Раціональна зайнятість — зайнятість, яка має місце в суспільстві з урахуванням доцільності перерозподілу та використання трудових ресурсів, їх статевікової та освітньої структури.

Цей вид зайнятості не завжди буває ефективним, оскільки здійснюється для поліпшення статевікової зайнятості, залучення до трудової діяльності працездатного населення окремих відсталих регіонів тощо.

Ефективна зайнятість — зайнятість, що здійснюється відповідно до вимог інтенсивного типу відтворення та критеріїв економічної доцільності й соціальної результативності, зорієнтована на скорочення ручної, непрестижної, важкої праці.

Трудова діяльність за формами власності здійснюється на державних, колективних та приватних підприємствах. Приватні підприємства, у свою чергу, поділяють на індивідуальні (сімейні) трудові та приватнокапіталістичні. Переважна частина працездатного населення в розвинутих країнах світу зайнята у недержавному секторі. З погляду структури народного господарства більша частина працездатного населення працює у сфері нематеріального виробництва. У сільському господарстві зайнято від 2,5 до 5% загальної кількості робочої сили, в Україні — до 18%.

Розрізняють основну й спеціальні форми зайнятості. Основну форму регулює трудове законодавство і типові правила внутрішнього розпорядку щодо різних категорій працівників. Спеціальні, або нетрадиційні, форми зайнятості (робота вдома, за сумісництвом, індивідуальна й кооперативна трудова діяльність та ін.) здійснюються відповідно до спеціальних правових норм.

В Україні, переважає тип зайнятості, що відповідає технологічному способу виробництва, який базується на ручній та механізованій праці. Це переважання промислової та сільськогосподарської діяльності з широким застосуванням простої фізичної праці (понад 40% загальної кількості працюючих).

У сучасних умовах здійснюється активне регулювання ринку робочої сили. Держава впливає на попит робочої сили через розвиток державного підприємництва, створення й реалізацію програми громадських робіт (будівництво доріг, мостів тощо), надання премій підприємцям за створення робочих місць в економічно відсталих районах, підготовку та перепідготовку кадрів та ін. Регулювання державою пропозиції робочої сили здійснюється через скорочення тривалості робочого дня, розвиток освіти, охорони здоров'я, допомогу безробітним, їх перекваліфікацію, створення бірж праці тощо.

2. Типи і форми безробіття в Україні

Безробітними, згідно з Законом України "Про зайнятість населення", вважаються працездатні громадяни, які з незалежних від них причин не мають заробітку (трудового доходу) через відсутність відповідної роботи, зареєстровані в державній службі зайнятості, дійсно шукають роботу та здатні приступити до праці (ст.2).

Слід розрізняти два основних типи безробіття: природне й вимушене. Кожен з цих типів, у свою чергу, виступає в різних формах. Природне безробіття, зокрема, набуває форми добровільного, фрикційного, інституціонального та ін.

Добровільне безробіття виникає внаслідок того, що деякі робітники не хочуть працювати за пропоновану їм зарплату, але приступили б до роботи, якби плата була вищою. Сюди відносяться також і представники працездатного населення, які з тих або інших причин просто не хочуть працювати.

Фрикційне безробіття. Воно пов'язане з постійним рухом населення з одного регіону в інший, із зміною професій. Для нього характерним є стан пошуку або очікування роботи в найближчому майбутньому. До цього типу безробіття слід відносити лише тих, хто добровільно змінює місце своєї роботи. Більшість же економістів Заходу в силу причин, розглянутих вище, відносять сюди й тих людей, які шукають нову роботу через звільнення, й тих, хто втратив сезонну роботу, а