Соціологія громадської думки

План

Вступ

Переважну більшість соціальних досліджень з найрізноманітнішої тематики в Україні становлять опитування так званої громадської думки. Дані цих опитувань охоче презентують мас медіа, надаючи їм статус соціологічних. Скажімо соціологічна служба "Дня" публікує результати дослідження уявлень громадян про суспільні функції чергового референдуму і про їх уподобання щодо борщу, сала і самогону. Здавалося б, сумнів щодо соціологічного статусу опітувань громадської думки дивний і недоречний - настільки міцно в масовій свідомості, журналістському, і не тільки, сленгу з цими опитуваннями пов"язаний прикметник "соціологічні". Спробуємо все ж таки поставити під сумнів адекватність реаліям розповсюджену точку зору:

1)що ці опитування є соціологічними;

2)що ці опитування стосуються саме громадської думки в соціологічному розумінні цього терміну.

В країнах Заходу мережа систематиних опитувань громадян спершу була сформована в США. Але що цікаво, з-поміж багатьох секцій і комітетів Американської соціологічної асоціації немає секції досліджень громадської думки. Перші дослідження громадської думки в США в 30-ті роки почали розвиватися поза межами соціології. Піонерами досліджень громадської думки були журналіст Дж.Геллап і дрібний бізнесмен А.Елмо-Поппер. Спираючись на практичний досвід американських опитувань, метр власне соціології громадської думки Пол Лазарсфельд свого часу висловив серйозні сумніви щодо соціологічного статусу полінгів (опитувань), наголошуючи, що слід розрізняти соціологічні дослідження та типові дослідження громадської думки. Суть цієї різниці в образній формі змалював відомий соціолог, один з реаніматорів соціології на терені колишнього СРСР, академік Ран Тетяна Заславська: "Якщо уявити собі суспільство у вигляді ємкості, наповненої рідиною, то громадська думка -не більше, як верхня плівка. Навіть за досконалої методики опитувань … їх результат - порівняно обмежена інформація з широкого кола питань. Соціологічне дослідження орієнтовно, продовжуючі порівняння, на всю глибину посудини, не по всій її поверхні, а лише в певній точці, в якомусь конкретному питанні". Інакше кажучи, якщо соціологічна служба "Дня" повідомляє читача, що в уподобанні українців лідером є борщ, то вона повинна пояснити причину такого уподобання.

Якщо серйозно розглянути принципову різницю між полінгами і соціологічними дослідженнями громадської думки, то вона в першу чергу зумовлена специфічним баченням моделі суспільства. Для політерів суспільство - це агрегат індивідів, для нього засадничою є максима "One person, one vote, one value", а суб"єкт громадської думки - це деяка множина індивідів, а саме громадська думка - сума індивідуальних думок. Для соціолога, громадська думка вже щось інше, ніж просто сума індивідуальних думок окремих респондентів, окремих соціальних категорій. Для соціолога громадська думка це колективний феномен, кооперативний продукт соціальної комунікації і взаємодії. В соціологічній концепції дані про стан індивідуальних думок є лише симптомами і показниками громадської думки які ще потрібно реконструювати, довести, що вони з"явилися на світ Божий внаслідок існуючої комунікації між людьми, перетворення їх зі статичної категорії в органічну спільноту, громаду в точному розумінні цього терміну.

1. Класифікація громадської думки

Термін “громадська думка” ввійшов у вжиток в Англії у ХІІ ст. Звідти він проник в інші країни, а з XVIII ст. став загальноприйнятим.

Громадська думка – спосіб формування і вияву масової свідомості, що виражає ставлення людей до суспільно значимих подій і фактів, до діяльності соціальних спільнот, груп і окремих осіб.

Щодо сутності громадської думки в науці тотатчаться постійні дискусії, оскільки цей феномен не є простим та однозначним. Наприкінці 90-х років ХХ ст. поняття “громадська думка” тлумачать як важливу соціальну, соціально-політичну інституцію суспільства, яка в демократичному суспільстві є одним з елементів механізму прийнятття рішень на всіх рівнях управління, форму висловлювання політичної волі народу. Громадська думка – сукупне ставлення певної групи людей до подій, явищ соціальної дійсності.

Соціальна інституція перетворює певну соціальну дію на впорядковану, тривалу в часі, зорієнтовану на раціональні цілі, тобто робить соціальну дію організованою, здійснюваною згідно з певними правилами.

На думку В Оссовського, зміст громадської думки можна розглядати як соціальне ставлення, виражене у формі оціночного судження між соціальними суб”єктами і суб”єктом влади стосовно змісту й способу розв”язання певної проблеми.

Соціальні групи, суб”єкти громадської думки мають і висловлюють певні міркування щодо шляхів вирішення відповідних соціальних проблем. Водночас існують суб”єкти влади, уповноважені розв”язувати ці проблеми. Громадська думка і є регулятором відносин між ними.

У різних типах суспільства за наявності різних політичних режимів специфіка виявлення громадської думки як соціальної інституції неоднакова. Так, за тоталітарних режимів суб”єкти влади прагнуть придушувати громадську думку чи контролювати її, демократичне ж правління шукає у неї підтримки.

Водночас постає питання, наскільки можна довіряти громадській думці як інструментові політичного управління. Вислювлювали різноманітні думки щодо цього: від повної “довіри” – до сумніву щодо можливості та доцільності її використання (“думка мудрих більш істинна, ніж думка більшості”). Хоча домінував висновок, що суспільствомможе правити, лише спираючись на підтримку громадської думки. Однак слід враховувати, що не з усіх проблем існує громадська думка, не завжди вона є компетентною та ін.

Одна з найважливіших проблем, які постали перед нашим суспільством, - проблема інституціоналізації громадської думки в Україні. За тоталітаризму громадську думку певною мірою брали до уваги, однак лише як навність окремих сукупних суджень різноманітних груп людей. А як соціальна інституція вона просто не могла функціонувати в тих умовах. Трансформаційні процеси передбачають перехід не тільки до ринкової економіки, а й до суспільства, де громадська думка є