авжливою соціальною інституцією, регулює відносини між населенням і суб”єктами влади. Інституціоналізація громадської думки неможлива без розширення суб”єктів громадської думки; розширення об”єктів громадської думки (мається на увазі, що вона може існувати стосовно всіх проблем життєдіяльності суспільства і певним чином враховуватися); зміни структури суб”єктів влади з точки зору їх спрямованості на врахування громадської думки.
Залежно від змісту висловлювань населення існує кілька типів суджень громадської думки. Оціночні судження висловлюють ставлення населення до фактів та явищ дійсності. Аналітичні судження аналізують ставлення населення до фактів дійсності (а нетільки оцінюють). Конструктивні судження програмують соціальні відносини і процеси.
Одна з найважливіших характеристик структури громадської думки – це канали її виявлення. Адже громадська думка висловлюється (активно чи пасивно, прямо чи опосередковано) через канали висловлювання, які поділяються на три групи: опосередковані, прямі, спеціалізовані.
Опосередковані канали висловлювання громадської думки – це засоби масової інформації (преса, радіо, телебачення); різні засоби освіти, лекції; документи органів управління, засідання органів управління та ін.
Прямі канали висловлювання громадської думки – особистості контакти працівників органів управління з населенням; листи; збори та мітинги, демонстрації та страйки, які характеризуються прямим, безпосереднім контактом виразника думки з представниками органів управління.
Спеціалізовані канали висловлювання громадської думки – це опитування із застосуванням наукових соціологічних методів.
2. Джерела і специфіка формування громадської думки
Думка – оціночне судження, що виражає ставлення суб”єктів до конкретних об”єктів дійсності. Громадська думка – стан масової свідомості, що містить у собі приховане чи уявне ставлення різних соціальних спільнот (соціальних груп) до проблем, подій та фактів дійсності. Отже, думкою є лише оціночне, а не будь-яке судження. А громадська думка не є окремою формою, окремим рівнем чи спеціальним станом суспільної свідомості.
Проблема масової свідомості, одним із станів якої є громадська думка, становлять безперечний інтерес для кожного соціолога, бо він певною мірою постійно контактує з нею.
Масова свідомість – сукупність ідей, уявлень, почуттів, настроїв, які відображають усі сторони життя суспільства, доступні масам та здатні викликати їх інтерес.
Масова свідомість виникає і формується в процесі масовізації різних способів життєдіяльності людей (у сферах виробництва, споживання, спілкування, політики, дозвілля тощо), які породжують однакові чи подібні інтереси, потреби, навички, оцінки всього населення, представників різних соціальних груп.
Отже, масова свідомість справді є частиною суспільної свідомості, поза її межами опиняються різні форми групової свідомості (класової, національної та ін.), спеціалізованої (професійної та ін). Масова свідомість – специфічна частина, сектор, зріз суспільної свідомості, в межах якої у представників різних соціальних і національних, професійних та інших груп можуть виникати і виникають аналогічні думки, судження, оцінки, які відображають їх ставлення до проблем та фактів дійсності.
Оскільки масова свідомість суб’єктів висловлювання та об’єктів уваги майже збігається з іншими секторами суспільної свідомості, її специфіка ( і це дуже важливо враховувати при вивченні громадської думки) передусім – у джерелах та характерні формування. Справді, оскільки йдеться про сучасні форми масовізації способів життєдіяльності людей, то очевидно, що у формуванні масової свідомості беруть участь не тільки наукова інформація, засоби масової інформації, а й близьке соціальне оточення, безпосередній життєвий досвід, зрештою, просто чутки, плітки.
З іншого боку, процес формування масової свідомості (на відміну, наприклад, від групової, де відбувається постійне накопичення поглядів, позицій) і, відповідно, громадської думки, специфічний: він відбувається як процес інтенсивного обміну інформацією, порівняння і протиставлення близьких позицій, їх зближення, пошук точок зіткнення, відкидання деталей, характеристик для індивідуальних уявлень.
При цьому формування громадської думки відбувається як стихійно (під час спілкування, освоєння індивідуального та колективного досвіду), так і цілеспрямовано. У сучасних суспільствах громадська думка зазнає впливу багатьох соціальних інститутів: державних установ і політичних організацій, громадських рухів, засобів масової інформації тощо. Вагома роль преси, радіо, телебачення у формуванні і висловлюванні громадської думки.
Отже, громадська думка, як і масова свідомість загалом, за своєю внутрішньою природою є складним утворенням, яке характеризує розірваність, “пористість”, суперечність, здатність до швидких несподіваних змін. Ця обставина спричиняє два важливі висновки, без урахування яких соціологія громадської думки взагалі не існувала б:
Громадська думка може бути як адекватною реальному станові речей, так і може містити помилкові, хибні уявлення про дійсність.
Громадська думка може швидко (інколи за декілька діб, наприклад, у період виборчих компаній), рішуче змінюватись, оскільки практично постійно перебуває у стадії формування.
У цьому разі громадська думка – це завжди певний “процес”, але не “результат”.
3. Суб’єкти і об’єкти громадської думки
Громадська думка не є аморфним утворенням. Вона чітко структурована за ознаками, які враховують при її вивченні.
Суб”єкт громадської думки – групи населення, які є безпосередніми “виразниками” громадської думки.
Серйозні дискусії точилися щодо того, який “обсяг” суб”єкта є достатнім, щоб висловлена ним думка могла бути врахована як громадська. Стверджувалося, наприклад, що громадською можна назвати тільки думку всього народу. Наприклад, громадською слід вважати думку будь-якої спільноти, але тільки стосовно неї самої чи структури, до якої вона належить. Так, думка виробничої бригади є громадською, коли йдеться про проблеми цієї бригади чи цеху, до якого вона належить. Щодо підприємництва в цілому, міста, країни думка бригади, безумовно, не буде громадською, бо вона не репрезентує ці сукупності.
Існує ще одна важлива проблема, пов”язана із суб”єктами громадської думки. Спцифіка масової свідомості полягає в тому, що вона з певних причин може “генерувати” однакові потреби, оцінки серед представників різних соціальних груп. Отже, навряд чи можна виділяти суб”єкт громадської думки лише, наприклад, за соціально-демографічними ознаками (громадська думка робітників, інтелігенції, підприємців та