Така риса соціального процесу, як зв'язок із суб'єктом, який його здійснює, дає змогу реально бачити дію суб'єкта (тобто дає змогу уникнути невизначеності соціальних процесів), визначити форми і методи прискорення, гальмування чи ней-тралізації соціальних процесів. Всі перетворення в суспільстві, в його елементах, зміни потенціалу особистості є причиною і наслідком соціальних процесів як історичної практики лю-дей. Іншими словами, ступінь зрілості й розвинутості со-ціального процесу характеризує рівень розвитку суспільства, колективу, особистості.

У процесах соціального буття відбуваються саморозвиток і саморегуляція соціальних об'єктів, яким властива сукупність певних рис і ознак. У такому разі соціологічне дослідження є своєрідним апаратом, який дає змогу зробити «моменталь-ний знімок», зафіксувати момент руху соціального об'єкта.(23; 94)

Характеризуючи соціальні процеси, необхідно врахову-вати такі ознаки, як стадійність, фазовість, етапність, різноступеневість їх організації, перебігу і розвитку. Наприклад, процеси соціалізації особистості охоплюють такі етапи життє-вого шляху: дитинство, юність, зрілість, старість. Кожному з них властиві певні фази розвитку. Так, у дитячому віці фізіо-логічні, психосоматичні процеси, властиві особистості дити-ни, значно відрізняються в перші 2—3 місяці життя від тих, які домінують у 5-річному віці. Етап зрілості також суттєво різниться залежно від вікових, демографічних, соціально-економічних та інших ознак перебігу самого процесу станов-лення і формування особистості. Водночас кожному етапові властиві певні особливості, які визначають специфіку стадій-ності процесу. Так, в юності (як на етапі соціалізації) осо-бистість проходить різні фази фізичного, психологічного, тру-дового, етичного, правового становлення. На кожній із них відбувається достатньо складний процес, який проходить кілька стадій. Наприклад, процес трудового виховання не-минуче охоплює такі стадії: засвоєння теоретичних основ і навичок простих трудових операцій; засвоєння норм і прин-ципів дотримання трудового розпорядку і трудової дисциплі-ни; засвоєння трудових навичок, операцій середньої і висо-кої складності; формування і вироблення власної позиції щодо різних форм і методів творчості в процесі трудової діяльнос-ті тощо.

Не менш складну структуру мають і процеси, які відоб-ражають різні параметри колективів, соціальних інститутів та інших суспільних утворень. Так, практично кожний соціальний інститут чи трудовий колектив спочатку проходить етап формування, відтак становлення, розвитку, розквіту пев-них можливостей і, нарешті, поступового розпаду. Звичайно ж, неминучі й винятки, коли ймовірний розпад колективів ще до завершення процесів їх формування, У даному разі підкреслюється неминучість етапності соціального процесу, хоча структура етапів може мати більш складну або більш просту схему.

Кожен з етапів зміни соціальних об'єктів охоплює фази, що відображають специфіку процесів. Наприклад, у колек-тиві на етапі становлення неминучі такі фази змін, як пе-рехід від слабких, нестійких і переважно односторонніх між-особових зв'язків і відносин (так звана стадія «конгломера-ту») до двосторонніх зв'язків. Ці зв'язки, як правило, наси-ченіші й гнучкіші, їм властиві товариськість і дружба в різних підсистемах. Все це нерідко зумовлює багатоярусні структу-ри колективів (так звана стадія «інтеграції»). У даному разі йдеться лише про те, наскільки необхідно в межах різних етапів певного соціального процесу виділяти істотно відмінні за багатьма параметрами фази і стадії, хоча їх форма і зміст можуть відрізнятися. Практика соціологічних досліджень свідчить, що нерідко трудові колективи протягом тривалого часу перебувають на різних проміжних стадіях розвитку, так і не досягнувши рівня інтегрування зв'язків, відносин між елементами і підсистемами.

Наступний аспект процесуальності соціальних змін — їх різноступеневість. Поняття різноступеневості соціальних про-цесів завжди відносне. Який би процес не розглядали, його ознаки, з одного боку, завжди конкретні й предметні, з чітки-ми характеристиками. З іншого боку, ці предметність і кон-кретність стосуються тільки досліджуваного об'єкта чи аспекту його аналізу. У даному разі поняття рівня, ступеня ніби співвідносять проблему, яка досліджується, з адекват-ною їй площиною аналізу, хоча сама по собі ця площина ана-лізу не відображає інших можливих аспектів, зрізів і граней вивчення об'єкта. Візьмемо, наприклад, процес соціалізації. Чи обмежується він тільки віднесеністю безпосередньо до осо-бистості? Безумовно, ні. По-перше, особистість як одна з ви-хідних одиниць соціальних процесів може реально со-ціалізуватися тільки за умови включення в діяльність інших вихідних одиниць соціального аналізу, таких як сім'я, гру-па, колектив та ін. Тому процес соціалізації може мати без-посередньо особистісний аспект, зріз чи рівень аналізу, од-нак сутність його фактично детермінована низкою процесів іншого рівня соціальної організованості.(23; 96)

Наступний, не менш важливий аспект — зміст процесу соціалізації. Якщо йдеться про особистість, то наповненість процесу соціалізації може обмежуватися різними його рівня-ми. Наприклад, погляди на світ, інтереси, установки окремої особистості чи різних типів особистостей можуть бути орієн-товані як на засвоєння нормативів та інтересів усієї цивілі-зації, так і замикатися на цілях, формах і способах діяль-ності, спрямованих на досягнення інтересів окремих груп, партій, інститутів чи інших соціальних утворень.

Сам по собі соціальний процес не може бути гарантом розвитку потенціалу особистості чи іншої соціальної струк-тури. Для того щоб потенціал розкривався повною мірою, необхідно знати механізми формування і впливу різних со-ціальних процесів, аби