1.2. Види соціальних процесів

Однією з головних умов типологізації є з'ясу-вання базових критеріїв класифікації досліджуваного яви-ща. Один із критеріїв класифікації соціальних процесів - ступінь їх загальності. Згідно з ним, розрізняють соцієтальні (глобальні), загальні, особливі й окремі соціальні процеси. До соцієтальних відносять процеси всесвітньо-історичного роз-витку цивілізації, глобальні процеси економічних, демогра-фічних, екологічних та інших змін. Загальними вважають процеси, пов'язані з функціонуванням таких соціальних інсти-тутів, як системи управління, охорони здоров'я, освіти, ви-ховання тощо. До особливих належать процеси урбанізації, адаптації, стабілізації.

Масштабність і значимість вищезазначених процесів оче-видна, однак зрозуміти й оцінити багатство їх змісту можна тільки завдяки пізнанню різноманітних окремих (одиничних) процесів, унікальність яких утворюють історичні, генетичні, економічні, культурні, географічні та інші об'єктивні й суб'єк-тивні чинники становлення особистості, сім'ї, трудового ко-лективу, інших одиниць соціуму. Соціальні процеси можуть відбуватися об'єктивно та суб'єктивно, бути вираженими у конкретній чи абстрактній формі, детермінованими внутрішніми чи зовнішніми чинниками, пов'язаними із структур-ними чи функціональними змінами, кількісними чи якісни-ми показниками вимірювання.(23; 98)

У розмежуванні соціальних процесів часто використову-ють поділ їх на прості й складні, на процеси розвитку і дегра-дації. Щодо системи, в якій відбуваються процеси, їх класи-фікують на:

- внутріособистісні (напр., процес самоосвіти);

- процеси, які відбуваються у стосунках між двома інди-відами;

- процеси, які відбуваються у стосунках між індивідом і групою;

- процеси, які змінюють організацію і внутрішню струк-туру спільноти;

Є спроби класифікувати соціальні процеси, взявши за ос-нову не масштаби системи, в якій вони відбуваються, а зміст змін, які вони зумовлюють. Так, польський соціолог Я. Щепаньський, класифікуючи соціальні процеси, виходить з того, що основним джерелом суспільного життя є необхідність за-доволення різноманітних потреб. Прагнучи одержати засоби для задоволення потреб, люди стикаються з аналогічними праг-неннями інших людей, що спричиняє різні явища, процеси. Ці прагнення можуть бути пристосовані одне до одного, при-чому процес пристосування можливий у різних формах. (23; 99)

Цілком можливий процес співробітництва з метою спільного добування необхідних благ і цінностей. Ймовірне і виникнення процесу суперництва, конкуренції, зумовлене прагненням випередити аналогічне прагнення інших індивідів і груп у досягненні мети. Якщо в процесі суперництва вия-виться прагнення ліквідувати конкурента чи якусь його сис-тему предметів або цінностей, то суперництво перетворюється на конфлікт, який також може мати різноманітні види й інтен-сивність. Все це — процеси, які відбуваються під час взає-модії між людьми.(4; 102)

Виділяють також процеси мобільності, тобто процеси, які змінюють місце індивідів чи груп як у просторі, так і в со-ціальних структурах.

Існують процеси, які змінюють соціальну організацію спільноти. Вони поділяються на процеси дезорганізації і про-цеси реорганізації. Процеси змін в системах культури впли-вають на стосунки між людьми, на організацію і структуру спільноти, наприклад, процеси, які змінюють системи ідео-логії, релігії, науки, техніки.

Скажімо, процеси пристосування виявляються завжди там, де індивід чи група опиняються в новому середовищі.

Пристосування - прийняття індивідом чи групою культурних норм, цінностей та еталонів нового середовища, якщо норми й цінності, засвоєні в старому середовищі, не приводять до задоволення потреб, не створюють прийнятної поведінки.

Про пристосування говорять, наприклад, коли група емі-грантів потрапляє в країну з іншою культурою і соціальною організацією; коли змінюються умови економічного і полі-тичного устрою; коли молода людина приходить з навчаль-ного закладу на виробництво та ін. Таким чином, пристосу-вання — це формування типу поведінки, придатного для життя в новому зовнішньому середовищі. Оскільки умови зовнішнього середовища безперервно змінюються, можна вва-жати, що процеси пристосування певною мірою відбувають-ся в суспільстві постійно. Залежно від значимості соціальних змін і ставлення до них індивідів розрізняють процеси при-стосування швидкі й повільні, короткочасні й тривалі. Три-вала непристосованість призводить до дезорганізації особис-тості. А групи чи спільноти, які не можуть пристосуватися до нових умов середовища чи до глобальних змін у суспільстві, в культурі, техніці тощо, піддаються дезорганізації.(4; 103)

Співробітництво - соціальний процес, який полягає в узгодженій діяльності індивідів, груп у досягненні загальної мети, незалежно від її характеру.

Співробітництво між партнерами (індивідами чи група-ми) передбачає наявність спільних або схожих інтересів, усві-домлення кожною стороною необхідності й можливості взя-ти на себе реалізацію завдань для їх досягнення, виявлення аналогічних прагнень з іншого боку, наявність каналів і за-собів взаєморозуміння, достатнє розуміння і знання один од-ного для впевненості в лояльності, встановлення засобів і правил, які забезпечують співробітництво. Сутність співробі-тництва — взаємна користь. Співробітництво можливе на ос-нові взаємного пристосування, що передбачає і відмову від деяких власних цінностей.

Суперництво — соціальний процес, який полягає у зіткненні протилежних інтересів індивідів, груп або прагнення до задоволення однакових інтересів за допомогою тих самих засобів, якими інші групи чи індивіди хочуть реалізувати власні інтереси.

Але суперництво не обов'язково призводить до конфлік-ту. Змагаються, наприклад, учні за одержання найкращого атестата. Суперництво може виникати і тоді, коли конкурен-ти на високу посаду, й на високе становище не знають один про одного.

Конфлікт - соціальний процес, у якому індивід або група прагнуть досягнення власних цілей (задоволення потреб, реалізації інтересів) шляхом усунення, знищення чи підпорядкування собі іншого індивіда або групи з близькими чи ідентичними цілями.

Конфлікт також може виникнути між групами,